Подолання психологічних криз у процесі становлення творчої особистості

Л.В. Сторіжко, Національний технічний університет України &#171,КПI&#187,, Київ

Питання про те, що таке творчий процес і якими рисами повинна бути наділена творча особистість, завжди були і залишаються найцікавішими і най­акту­аль­ні­шими. Цим питанням велику увагу приділяли представники класичного пси­хоаналізу З.Фрейд і К.Юнг. З.Фрейд висловлював точку зору, згідно з якою творчий процес є сублімацією лібідо. К.Юнг розглянув цю проблему з іншого боку. Його більш за все цікавило питання: творчі здібності людини є проявом її невротичного стану, чи навпаки, говорять про її здоровий психічний стан, який обумовлює здатність до творчості. Юнг однозначно доходить висновку, що тільки психічно здорова людина здатна до справжньої творчості. Тому особливу увагу він приділив дослідженням психотерапевтичних практик.

Його підхід заснований на уявленні про те, що сфера дискурса, яка відповідає аналітичному досвіду,&#151, це не сфера мови, а сфера образу. Юнг та особливо його послідовник і учень, творець архетипічної психології Джеймс Хілман розглядав образи як базовий, первинний шар реальності. Архетипи &#151, прототипи, що є основою колективного несвідомого, передумовами і джерелами діяльності людської душі. На думку Юнга, такі універсальні образи створюють ґрунт для проекції індивідуальних комплексів, свого роду особистих проблем, констельованих навколо архетипу.

В образах втілюються свідомі символи &#151, специфічні форми знакового вираження вищих, принципово не знакових сутностей. На відміну від точного і кінцевого знака символ має нескінченну безліч значень. Ірраціональний за своєю суттю, він краще, ніж щоб то не було, відповідає природі несвідомого. Символ завжди має потребу в інтерпретації, що спирається на натхнення, інтуїцію, безліч його значень не можна безпосередньо показати чи вивчити напам'ять. Однак символічна референція (спілкування за допомогою символів) неможлива без апеляції до образу, і саме аналітична психологія пропонує продуктивні форми роботи з образами, що випливають з несвідомого.

Юнг виділяв три рівні тлумачення несвідомої символіки. На першому аналітик працює з явним змістом, що відноситься до образів, чи подій, цілей і особистісних рис пацієнта (каузально-редуктивне пояснення). Другий рівень припускає розкриття латентного, що перебуває на грані свідомості змісту, а третій цілком співвідноситься зі схованими, езотеричними аспектами символу, обумовленими базовим культурно-міфологічним досвідом колективного несвідомого. Д. Хілман надає образам набагато більшого значення. Він називає образ &#171,матерією душі&#187, і говорить про абсолютне, апріорне значення образів, підкреслюючи, що вони коштовні самі по собі, а не як зашифровані повідомлення, або клінічні абстракції.

Семіотичне призначення образу в тому, що він робить наголос не на фіксації змісту, а скоріше вказує на нього, формує уявлення про те, що вислизає у містичному, трансцендентному вимірі буття. Тому робота з образами в юнгіанстві може виступати як засобом, так і метою терапії, інтерпретація образів, сновидінь і фантазій не просто сприяє процесу індивідуації, особистісного зросту, але становить, деякою мірою, його сутність.

На кожному етапі аналізу, за Юнгом, їх чотири: сповіді (катарсис), роз'яснення (інтерпретація), виховання і трансформація, несвідоме породжує специфічні образи, що відносяться до проблем пацієнта, до елементів терапевтичного процесу. У роботі &#171,Психологія й алхімія&#187, Юнг докладно описує алхимічні паралелі останнього, а юнгіанські аналітики виходять з уявлень, що образи не тільки вказують на явища перенесення, чи регресії інфляції, але є кращим засобом контролю за їхньою динамікою.

У психотерапевтичних напрямках, не орієнтованих на глибинну роботу з несвідомим, порядок дискурса трохи інший. Гештальт-терапія, екзистенціально-гуманістичні підходи, когнітивна терапія роблять основний наголос на процесах свідомості, розглядаючи діяльність свідомості як основну крапку додатка перетворюючих впливів, що допомагають. Особливе місце посідає нейро-лінгвістичне програмування (НЛП), специфіка якого укорінена, з одного боку, у нейродинамічних процесах моделювання системи уявлень про реальність, а з іншого &#151, у мові, що становить основу, субстрат такого моделювання. На відміну від інших психотерапевтичних шкіл НЛП, зосередило свою увагу не стільки на змісті досвіду психічних переживань, скільки на формі його виникнення та існування. Іншими словами, НЛП-терапевт запитує &#171,як?&#187, у тих випадках, коли психоаналітик з'ясовує &#171,чому?&#187,, а екзистенціаліст &#151, &#171,навіщо?&#187,.