Полістилізм в контексті творчості Альфреда Шнітке

В.Б. Пенюк, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Альфред Гарієвич Шнітке (1934-1998) &#151, відомий композитор сучасності, який залишив після себе не тільки музичні та кіномузичні твори, але й досить насичену публіцистику. Виходячи з письмових джерел, а саме із задокументованих, певною мірою &#171,програмних&#187,, бесід, з теоретичних статей, присвячених музикознавчим та естетичним проблемам, а також з чисельної критики, можна стверджувати свідоме авторське прагнення до втілення ідеї полістилістики в музичну практику. Відштовхуючись від безпосередньої музичної творчості композитора, можна констатувати втілення світоглядно-філософських позицій в мистецьку практику, що породжує певний пласт проблем теоретичної естетики.

Центральною проблемою для теоретичної естетики слід вважати визначення полістилізму як естетичної категорії. На цей час ця категорія не є розробленою, а це, в свою чергу, породжує невідповідність мистецьких явищ теоретичній науці. На противагу категорії полістилістика, визначення якої традиційно обмежується лише єдністю певних технічних прийомів композиції, полістилізм можливо наповнити більш широким теоретичним смислом.

Визначаючи композиторську діяльність і окреслюючи свою позицію, Альфред Шнітке перш за все поділяє суто технічний аспект та змістовне &#171,духовне&#187, навантаження. Технічний арсенал полістилістики як методу композиції, за Альфредом Шнітке, ґрунтується на таких принципах: принцип цитування, техніка адаптації та принцип алюзії. До цього треба обов'язково додати формотворчий принцип &#171,гри&#187,, який не є технічним прийомом, але необхідною рушійною силою побудови композиції.

Інша складова полістилізму &#151, взаємовідношення з часом (переосмислення та перевтілення історії музики), і, як наслідок, &#151, відношення до  композиторів-попередників. &#171,Зв'язок з попередниками наперед встановлений усіма тими полістилістичними &#171,іграми&#187,, які я собі дозволяю вже багато років. Таким чином, цей зв'язок проявляється, можливо, в самому безпосередньому, можливо, цитатному вигляді, але точно є ще якісь інші види зв'язків, причому з музикою різних епох&#187, (Беседы с Альфредом Шнитке. &#151, М. : РИК &#171,Культура&#187,, 1994. &#151, С. 147). Такі зв'язки не завжди виявляються в раціональних самооцінках автора. В цьому випадку слід звертатись до естетичного аналізу конкретних музичних творів для зіставлення з історичними реаліями.

У контексті полістилізму цікавим є співвідношення творчого та етичного початків в інтерпретації Шнітке. Побічно торкаючись проблеми відтворення в музиці Добра і Зла, сам композитор просто констатує  наявність злиття цих понять у полістилістичному творі. Але таким чином він не відмежовується від етичної проблематики, він далекий також від нівелювання центральних етичних категорій &#151, в своїй творчості Шнітке намагається виявити новий погляд музичного мистецтва на &#171,вічну етичну проблему&#187,.

Серед естетичних джерел, які безпосередньо вплинули на Альфреда Шнітке і відображені в ідеї полістилізму, слід назвати роман Томаса Мана &#171,Доктор Фаустус&#187,. Саме в ньому можна виявити як етичні джерела, так і сам прообраз музичної полістилістики. Читаючи роман і вивчаючи творчість, особливо публіцистику Шнітке, важко втриматись від спокуси ототожнення його ідей з ідеями літературного героя, композитора Андріана Левєркюна. Безперечним є те, що суттєвий вплив літературного твору на Шнітке допоміг реалізуватись полістилізму в мистецькій практиці.

У контексті творчості Альфреда Шнітке теоретична естетика здатна виявити наповнення поняття полістилізм, визначити його обсяг, виразити співвідношення з іншими категоріями (наприклад, &#171,стиль&#187,, &#171,стилізація&#187,, &#171,колаж&#187,, &#171,еклектика&#187, тощо) і заповнити ще одну теоретичну &#171,прогалину&#187,.