Пошуки сенсу життя в сучасному теологічному процесі

Б.І. Бичко, Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, Київ

Проблема сенсу життя є, без перебільшення, однією з вічних як для кожної особистості, так і для всього людства в цілому. І тому цілком закономірно, що саме ця концепція стане однією з провідних для таких філософсько-світоглядних систем, як філософія та релігія.

Попри всі розбіжності між цими двома формами людської свідомості, їх об’єднує проблема сенсу життя. Домінуючою протягом сторіч була світоглядна орієнтація на об’єктно універсалістське бачення проблеми, коли загальне — рід, плем’я, належність до стану, класовість, партійність — визначають суть сенсу життя. В будь-якій теологічній системі — це домінування сакрального (священного) над профанним (світським, земним). Слід відзначити, що в релігійних системах, всупереч філософським, чіткіше виражена суб’єктно-індивідуалістична лінія. Адже, з самого початку існує принцип так званого «свавілля» (тобто свободи волі) у виборі доброчинства чи гріха.

Якщо ця тенденція була тісно пов’язана з трансцендентним (вибір визначався впливом злого чи доброго божественного начала), то в сучасних теологічних системах домінує вольове суб’єктне начало.

Це знаходить своє відображення в певних фактах. Так, проголосивши необхідність активного включення в соціальний процес, глава католицької церкви, недавно померлий Іван Павло ІІ проводив це в своїй діяльності. Порушивши традицію католицької церкви, глави якої завжди перебували в Ватикані, Іван Павло ІІ відвідав 150 країн, фактично проголошуючи ідеї релігійної єдності (екуменізму). Значно раніше, в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. ці ідеї намагався проводити в життя митрополит греко-католицької церкви А. Шептицький і, зрештою, прихильники нових напрямків, які досить активно проявляють себе в наші дні.

Одним із найяскравіших серед останніх є так звана «теологія визволення», що охопила достатньо широкі кола віруючих, хоча і набула різного змістовного наповнення. Почавшись із протистояння канонічному католицизму, теологія визволення визнана як така, що не суперечить основам християнства і є істотним внеском в нього. Теологія визволення є об’єднуючою для кількох новітніх напрямків, які виникли в другій половині ХХ ст., в основі яких лежить ідея боротьби з соціальним гнобленням. Це, по-перше, латиноамериканська теорія визволення як певна відповідь на експлуатацію бідних країн Латинської Америки, що проводиться багатими капіталістичними країнами. По-друге, чорна теологія, що відстоює інтереси чорних громадян в усьому світі. Її ідеї були сформульовані Мартіном Лютером Кінгом — це ненасильство та інтеґрація. Теорія ж визволення феміністичного порядку закликає до звільнення найбільш пригнобленого класу — жінок, внаслідок чого буде ліквідована дискримінація, бідність, різні форми нерівності. Сама назва «теології визволення» запозичена з назви книги перуанського священника Густаво Гутьєреса «Теологія Визволення» (1971 р.). Хоча теологія визволення сформувалася на американському континенті, вона багато запозичила з європейської культури. В першу чергу це марксизм, як певний радикалізм, спрямований проти соціальної несправедливості; ідеї Франкфуртської школи з обґрунтуванням процесу деіндивідуалізації капіталістичного суспільства.

Всі напрямки теології визволення об’єднує проголошення нового сенсу життя, який зводиться до активної боротьби за свободу. «Нам потрібно збудувати новий колективний соціальний порядок поза принципами ієрархії, панування й конкуренції. Виникаючи на основі локальної єдності людського суспільства, де соціопсихологічна поляризація вже існує, ми повинні створити живий зразок обопільності між чоловіками і жінками, між батьками і дітьми, між людьми в їх соціальних, економічних та політичних стосунках, і нарешті, між людством та органічною гармонією природи» (Radford R. R. Liberatio Theology: Human Hope Confronts Christian History and American Power.— New York: Paulist Press, 1971, 124 — 125).

Таким чином, сучасні релігійні напрямки помітно тяжіють до визнання сенсу життя, орієнтованого на певний діалог та практичний пошук шляхів реалізації цього діалогу.