Позитивізм: від заперечення міфу до його визнання

М. І. Кругляк, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Однією з центральних проблем у позитивізмі було розмежування сфер науки і метафізики (це відображено навіть у назві цього напрямку: позитивне розглядалось О.Контом як реальне на противагу химеричному). На перших етапах розвитку позитивізму все, що не могло бути раціонально обґрунтоване, зневажливо відкидалось.

Однак неопозитивістський підхід з його прагненням зобразити науку як винятково раціональний процес, протиставивши її іншим сферам людського досвіду, яким приписувалась ірраціональність, викликав суперечності. Критика такого підходу була пов’язана з неможливістю науки цілком раціонально обґрунтувати свої засади.

У постпозитивізмі ця позиція була переглянута, відбувся відхід від різкої демаркації. У працях К.&nbsp,Поппера сформульовано визнання того, що міф не завжди постає як ворожий щодо науки. Науку неминуче супроводжують позанаукові чинники. Поппер вказував, що багато наукових теорій беруть свої витоки з міфу, наприклад, система Коперника була навіяна неоплатонічними уявленнями про &#171,шляхетність&#187, Сонця, яке займає центральне місце.

Це свідчить про перехід до нового розуміння раціональності, коли вона не ото­тож­нюється з науковістю, а позанаукові сфери досвіду (до яких належить і міф) вважаються також осмисленими. Поппер неодноразово зазначав, що, з одного боку, наука не є цілком раціональною, вона містить ірраціональні елементи, а з іншого боку, раціональність існує не лише в науковій сфері, вона ширша за науковість.

У подальшому розвитку постпозитивізму така позиція була доведена до крайнощів П.Феєрабендом, який розробив концепцію &#171,епістемологічного анархізму&#187,. Він стверджував, що наука не є єдино можливою формою пізнання, і підкреслював роль міфу, релігії, здорового глузду. Наявність суперечностей в науці та її необхідність спиратись на позанаукові засади дає Феєрабенду підставу твердити про наближеність міфу і науки.

Отже, позитивізм пройшов шлях від різкого відкидання міфу до визнання його конструктивної ролі.

Це було пов’язано також із зміною прогресистської моделі, в якій міф розглядався як &#171,нижча&#187, форма, що передувала науці як &#171,вищій&#187, формі, на плюралістичну модель, в якій міф розглядався як самостійна форма людського досвіду, що існує паралельно з наукою.