ПРАВОСЛАВНЕ ІКОНОПИСНЕ МИСТЕЦТВО ЯК ЗАСІБ ВИХОВАННЯ ДУХОВНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

Т.Рибас, Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г.Короленка

Сучасна освітня політика держави акцентує увагу на професійній підготовці майбутнього вчителя, яка повинна бути спрямована на розвиток філософсько-культурологічного мислення молодого спеціаліста, формування наукового світогляду в умовах гуманізації та гуманітаризації вищої освіти, на виховання його духовності. Саме школа як спеціалізований державний інститут на чолі з учителем є суб’єктом виховання, який, поряд з суспільством, громадськістю, родиною, несе відповідальність за духовно-моральне здоров’я підростаючого покоління. Проте як вища, так і середня школи зосереджують зусилля в основному на реалізації освітньо-дидактичних завдань, а не виховних.

Духовність —  специфічно людська якість, що характеризує мотивацію й сенс поведінки особистості. Духовність — позиція ціннісної свідомості, приналежна всім її формам — моральній, політичній, релігійній, естетичній, художній, але особливо значуща в сфері моральних відносин. Виховання духовності —  це формування насамперед моральної свідомості —  моральних норм, принципів, ідеалів, понять.

Морально-етична дезорієнтація молоді великою мірою викликана деструк­тивним тиском засобів масової інформації та поп-культури. З метою поглиблення виховання духовності особистості необхідним є залучення дітей та молоді до високих взірців мистецтва й культури, які виступають дійсними носіями духовності та чинниками її виховання.

Сучасна педагогічна наука веде пошук суспільно-етичних ідеалів та орієнтирів. Більшість учених дійшли висновку про невмирущу значущість загальнолюдських цінностей, незаперечним носієм яких є тисячолітня християнська культура. Протягом останніх 2000 років християнство впливало на філософію, педагогіку, право, мистецтво. Загальновідомо, що християнство — найпоширеніша релігія світу, невипадково Західна цивілізація останніх двох тисячоліть має назву християнської. Християнські цінності, як орієнтири життя й виховання, є традиційними і для української культури.

Християнство напрацювало безцінний педагогічний досвід розвитку морально-естетичної сфери людини, її духовного світу взагалі, який потребує впровадження у сучасну педагогічну теорію та практику. Сучасне суспільство забуло про існування таких суто людських чеснот, як: безкорислива любов і вірність, святість і служіння, смирення і терпимість, милосердя і миролюбність, чуйність і цнотливість, —  бо не прокинулося його духовне бачення, осліплене егоїзмом, цинізмом, пихатістю, марнославством, розбещеністю.

Носієм високих духовних цінностей є православне мистецтво, зокрема, іконопис, яке створювалося святими духовидцями. Для педагога іконописне мистецтво повинно виступати одним із засобів морально-естетичного виховання. У православній культурі іконі належить значне місце, де вона ніколи не мислилася лише як твір мистецтва. Ікона, перш за все, віронавчальний текст, який покликаний допомогти пізнанню істини. Ікона є своєрідним вікном у духовний світ, тому вона має особливу мову, де кожен знак —  символ (І.К.Язикова). За допомогою знаково-символічної системи ікона передає інформацію подібно письмовому тексту, мову якого необхідно знати, щоб сприйняти, зрозуміти й пережити її духовний смисл. Мета ікони — направити всі наші почуття, розум і всю нашу людську природу до її істинної мети —  на шлях перетворення.

Ми вважаємо, що ознайомлення майбутнього вчителя зі значенням і змістом іконописного мистецтва, сприятиме позитивному розвитку духовного світу його особистості.