Православне мистецтво як модель формування духовності особистості

С.О. Соломаха, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПНУ, Київ

Питання про механізми духовної культури та оптимальні умови її формування належать до актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики. Духовна культура як суспільне явище відзначається цілісністю. Основними її реаліями є релігія, філософія, право, наукова думка, художня культура (література, музика, образотворче мистецтво, театр).

Особистість в міру присвоєння духовних цінностей стає носієм цієї культури. На думку багатьох видатних діячів освіти і науки, серед яких : Г. Ващенко, В. Вернадський, В. Верховинець, О. Духнович, С. Макаренко, В. Сухомлинський, К. Ушинський, Г. Хот­ке­вич — духовна сфера особистості є шляхом розвитку культури як специфічного способу організації та розвитку людської діяльності, що проявляється у творчій праці будь-якого індивіда. Творчий аспект у культурі розуміється не лише як створення нових матеріальних та духовних цінностей, але й як інтегральний фактор соціалізації особи, для якої сама культура стає середовищем для її розвитку. На гуманістичному значенні культури наголошували філософи: М. Бердяєв, О. Лосєв, Г. Сковорода, В. Соловйов, П. Флоренський, які вважали, що духовне вдосконалення індивіда є метою будь-якої культури, а людина в культурі присутня не лише як її творець, а й як головний результат. Отже, ціннісні знання мають бути істинними знаннями, що несуть заряд духовної краси, високі моральні прагнення до духовного ідеалу, глибинний духовний смисл.

Шлях духовного розвитку особистості грунтується на пріоритеті вищих духовних цінностей, закладених у християнстві, за якими абсолютним сенсом людського життя є вирощування в собі субстанційного добра, оскільки Бог створив людину за своїм образом і подобою і вона своїм життям повинна проявити Його. Тому людське існування ніколи не може бути безсмисленним за своєю внутрішньою суттю. Відновлення цих моральних установок і світоглядних цінностей є найважливішим завданням національної філософії освіти.

Важливим чинником формування основних компонентів духовної культури: етичного, естетичного, світоглядного, комунікативного — є педагогічний потенціал православної мистецької спадщини. Духовний та психологічний феномен православного мистецтва полягає в тому, що воно входить в особистісну структуру людини через духовно-почуттєву сферу, що сприяє глибинній інтерналізації світоглядних та мотиваційних цінностей особистості. Мистецька православна спадщина містить потужний спектр християнських аксіологічних пріоритетів, що індентифікуються у свідомості індивіда з домінуючими ціннісними системами, формуючи інтерогенний тип світоглядного ставлення до світу, викликаного потребою особистості у таких цінностях як істина, щастя, краса, радість, світло, добро, благодать. Сакральне мистецтво має властивість не лише формувати емоційний досвід, але й просвітлювати, очищати людські переживання. Цей очищуючий вплив — катарсис, є доказом зв’язку релігійної художньої символіки зі значущими для людини реаліями буття на шляху духовного зростання. Глибина сакральних мистецьких творів криється у здатності осмислювати життєвий досвід на такому рівні, на якому він водночас виявляється і як універсальна загальність, і як неповторна індивідуальність, завдяки чому стає можливим залучити до світу духовних цінностей кожну людину. Під впливом сакральних художніх образів-символів безпосередні почуття переходять в естетичні, етичні уявлення особистості як ціннісний акт осягнення світу та самопізнання власної індивідуальної сутності. Саме в цьому виявляється катарсичний характер релігійного мистецтва, що виступає засобом розвитку духовної культури особистості.

Світоглядна невичерпність православного художнього образу зумовлена багатогранністю та величністю містичної символіки. Символ — не проста умовність. У християнському розумінні символічними є не тільки окремі предмети, а весь матеріальний світ є символом духовного світу. Релігійний символізм є формою особливого світорозуміння, джерелом духовного пізнання, яке веде до збагнення унікальних смислів дійсності. Символи, якими оперує сакральне мистецтво, є принципово неосяжним простором для розвитку свідомості особистості. Символ є безмежним у тому сенсі, що його видимий зміст (або зображення) не має однозначного визначення, оскільки у співставленні з конкретним поняттям або образом зміст кожен раз змінюється. Через свою безмежну глибину, внутрішню ємність змісту, Біблія характеризується особливою містично-образною мовою. Тут вживаються алегорії, символи, метафори, метафоричні образи. Їх розшифрування дозволяє проникнути в духовну сутність явищ, допомагає побачити за буквальним значенням невідомі людині духовні змісти.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що естетично-образна мова православного мистецтва має великі педагогічні можливості, а саме: втілення ціннісного ставлення людини до навколишнього світу, базування на принципах протиставлення і парадоксу, звернення до образно-символічного мислення і чуттєво-емоційної сторони людської психіки, важливість суб’єктивного моменту. Розглянуті мистецькі категорії на естетичному грунті православного мистецтва об’єднують два аспекти пізнання: понятійний і ціннісний. Ознайомлення з категоріями православного мистецтва виявляє світоглядний зміст православної культури як потужного носія вищих духовних цінностей.