Проблема міфу у романтичній філософії

Стеблина О.М., Національна музична академія ім. П.І. Чайковського, Київ

Романтизм був рухом, який на початку ХІХ століття охопив різні сфери духовної культури. Нове світосприйняття вимагало нових виражальних засобів. Й.Гердер висунув програму оновлення культури шляхом звернення до народно-національних традицій: в первісній і народній поезії він знаходив вираження самої природи. Природа у романтиків набуває ознак таємничості, безмежності і множинності світу, що виступає за буденністю природи.

Найбільш адекватним засобом вираження нового світовідчуття романтики вбачали у міфі. Ф.Шлегель, один із засновників єнського гуртка романтиків, вбачав у ньому «осереддя поезії», закликав створити новочасну міфологію, що має витворитися із внутрішніх глибин духу. Ф.Шлегель приділяв велику увагу символу і символіці як прояву сутнісних засад буття.

Символіка є найхарактернішою рисою романтичної поетики, де кожний образ, твір, катрина, думка мають подвійне значення. Романтичній символіці притаманні психологічні, історико-філософські образи, які інколи вибудовуються у складні алегорії, містерії.

Новаліс у своєму незавершеному романі «Генріх фон Офтердінген» в образі-символі Синьої квітки уособлює німецький романтизм; все, що відбувається з головним героєм твору, має символічний характер. Поетичні твори Новаліса, зокрема «Гімни до ночі», сповнені образами-символами з філософсько-містичним змістом. Так, «день» у нього символізує істинну сутність життя, тобто смерть, а образ ночі -- сутність дня, де поєднуються кохання і смерть.

Ф.Шеллінг стверджував, що у вигляді міфології завжди існувала єдність науки й поезії, а міфологічні образи мають для мистецтва фундаментальне значення на кшталт ідей для філософії. Він передбачає появу «нової міфології»; посилену увагу приділяє символічності як головній ознаці мови мистецтва.

Д.Велланський (1773-1847), якого по праву вважають першопровідником шеллінгіанських ідей в Росії та Україні, підтримував теорію міфу як збіжності ідеального та реального, як початкову форму думки, поглибленої у буття. Подібно до Ф.Шеллінга, Д.Велланський цінує міфологію як гармонійну єдність свідомості з буттям. Міфологія -- необхідна умова та першорядний матеріал для створення художнього твору. Д.Велланський у своєму творі «Биологическое исследование природы...» зазначає, що «изящные искусства и мифология народов суть плоды деятельной их фантазии, без которой не произошло бы ничего важного, великолепного и поразительного» (Биологическое исследование природы в творящем и творимом ее качестве, содержащее основные начертания всеобщей физиологии.-- СПб, 1812.-- С. 295).

В останньому періоді творчості Ф.Шеллінг трактує міфологію як індивідуальну свідомість народу, коли він набуває самостійної цілісності. Ці ідеї філософа та німецького романтизму взагалі зіграли визначну роль у національному відродженні слов’янських народів, зумовили посилення інтересу до сторінок історії, народної творчості. Історичне минуле у світлі романтичного ставлення стало фактором національної свідомості.

Орієнтація на фольклор і народно-поетичне художнє мислення знайшла широкий відгук на теренах України. Найбільше втілення специфіки українського буття, його національних рис, традицій, менталітету набула «філософія серця». І.Котляревський, П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ’яненко та інші у своїх творах широко використовували символи та міфологічні образи народної творчості. Романтизм закладається в основу світогляду української культури.