ПІДТРИМУЄМО УКРАЇНУ

вул. Данила Щербаківського, 9А

Київ/Нивки

  • Вінниця
  • Дніпро
  • Запоріжжя
  • І.-Франківськ
  • Кам'янець–Подільській
  • Київ/Нивки
  • Київ/Поділ
  • Львів
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Харків
Проблема синтезу поетичної мови та музичного мистецтва в творчості А. Ахматової
Філософія творчості

Проблема синтезу поетичної мови та музичного мистецтва в творчості А. Ахматової

Н.М. Дженкова, Національна музична академія ім. П.І. Чайковського, Київ

Одним з основних принципів синтезу різних видів мистецтв є так званий ансамблевий (М. С. Каган). Цей принцип являє собою органічне інтегрування і схрещення декількох видів мистецтв в абсолютно нову, цілісну художню структуру. Складові компоненти цієї структури дуже тісно сплетені і зв'язані один з одним, тому розмежувати їх практично неможливо, і лише ретельний науковий аналіз може вичленити одну з складових цієї структурної єдності.

Найбільш розгорнуто цей принцип синтезу знайшов своє втілення в творчості А.Ахматової, поезія якої досить часто була об'єктом уваги видатних композиторів XX сторіччя і завдяки цьому беспосередньо втілена в їх музичному мистецтві.

До поетичної творчості А. Ахматової неодноразово зверталися композитори, відкриваючи в її поезії щось особливе і близьке кожному з них. Слід зазначити, що вірші Ахматової дуже тісно пов'язані з класичною поетичною традицією і спираються саме на поетичну школу XVIII сторіччя.

Інтонаційний стрій ахматовських віршів відзначається природним включенням побутових, розмовних зворотів, ритмічними перебоями і дисонансами. Але всі ці риси не заперечують музикальності її поезії, вони лише вириваються за межі буденної і монотонної &#171,музикальності&#187,, притаманної взагалі для цієї епохи.

Традиційна мелодійність російського вірша не зникає в поезії Ахматової. Вона стає фоновою і супроводжує більш складні мелодичні візерунки. Тому перед композиторами, які зверталися до ахматовської поезії, поставало нелегке завдання. З одного боку, класичний &#171,ореол&#187,, який оточує поезію Ахматової, потребує використання таких самих класичних засобів виразності, в тому числі й жанр класичного романсу. Останнє підтверджується і домінуючою в творчості Ахматової темою любовної лірики, саме тією темою, у втіленні якої романс посідає провідні позиції. З іншого боку, виняткова своєрідність поетичної інтонації Ахматової не може бути внесена в якісь чіткі, стандартні межі музичного рішення.

Не випадкові в цьому відношенні і музичні втілення поезії Ахматової частіше за все саме у формі циклу. Слід зазначити, що між окремими віршами поета існує майже непомітний на перший погляд зв'язок, який їх об'єднує. Пізніше в її творчості виникають і окремі цикли, але безумовно, всі ахматовські поезії об'єднуються в один гігантський цикл, в один великий вірш її долі. І, можливо, саме тому, свою останню збірку поезій, яку було видано ще за життя поета, і до якої ввійшла основна частина написаних Ахматовою віршів, вона назвала &#171,Біг часу&#187,, символічно охрестивши цією назвою і всю свою поетичну творчість.

Однак, саме тому, що кожний окремий вірш Ахматової подібний до миті, вихопленої з потоку часу, поезії її легко складаються в ту чи іншу довільно утворену сюжетну лінію. При цьому абсолютно не обов'язково, щоб це відбувалося у тій послідовності, в якій розгорталося поетичне життя Ахматової. Окремі її вірші, як мозаїка, вибудовуються в різноманітних комбінаціях. Але, в будь-якому випадку, послідовність вибраних віршів набуває ознак сюжетного розвитку, не просто поєднанням окремих емоційних станів, а динамікою розкриття характеру і долі героїні. Це робить поезію Ахматової благодатним матеріалом для побудови вокальних циклів з сюжетною основою.

Як правило, вони включають в себе велику кількість номерів. Логіка розвитку сюжету &#151, це експозиція, зав'язка, розвиток, кульмінація, розв'язка, епілог &#151, потребує широкого поетичного простору. Але поезія Ахматової дає можливість скомпонувати цикл з сюжетною динамікою і при малих масштабах. Наприклад, цикл Ю. Фаліка складається всього з трьох віршів Ахматової, які знаходяться досить далеко один від одного в &#171,щоденнику&#187, поезії Ахматової, але, незважаючи на це, вибудувані композитором в одну лінію, вони набувають сюжетної логіки.

Ще один цикл Слонімського на вірші великого поета &#151, &#171,Десять віршів Анни Ахматової&#187,,&#151, в якому героїня циклу представлена вже в зовсім іншому аспекті. Романси цього опусу являють собою своєрідну сповідь, внутрішній монолог, де домінуючою темою є любов трагічна, нерозділена, відмічена &#171,золотим тавром невдач&#187,.

Також до поезії Ахматової звертався і С. Прокоф'єв, який написав цикл &#171,П'ять віршів Анни Ахматової&#187,. Цикл вражає своєю цілісністю, зрілістю і глибоким психологізмом, притаманним саме поезії Ахматової. Віршам, вибраним Прокоф'євим для цього опусу, властиві м'які інтимні тони, емоційна піднесеність і схвильованість. Тут має місце контрасне протиставлення радісного світосприйняття, захвату любовного почуття і настрою образи, передчуття тривоги і розчарування. І все ж таки своєрідним поетичним лейтмотивом циклу є світлий образ сонця як символ радості й надії.

Отже, взаємозв'язок поетики ахматовської лірики з музичним мисленням епохи набував різноманітних форм і проявів. Серед представників того покоління, що духовно формувалося в перші десятиліття XX сторіччя на ахматовській поезії, були і молоді композитори. Вони чутливо вловлювали в її віршах специфіку нового часу, нових ритмів, образів, нових вільних форм і втілювали все це в своїй музичній творчості.