Проблема творчої особистості в естетиці німецького романтизму

Н.Б. Архімович, Національна музична академія ім. &nbsp,П.І. Чайковського, Київ

Для романтичного світогляду одними з найхарактерніших рис є культ мистецтва, культ природи та культ творчої індивідуальності. Тому проблема творчості, творчої особистості посідає одне з центральних місць в естетиці та філософії німецького романтизму.

Чому саме ці аспекти в романтизмі висуваються на передній план? Щоб це з'ясувати, слід визначити, по-перше, ті історичні умови, які склалися в цей період, та охарактеризувати ті умонастрої, що панували в суспільстві.

Романтизм виникає, з одного боку, як реакція проти раціоналізму епохи Просвітництва, його жорстких канонів у мистецтві, непорушних, назавжди встановлених правил і законів художньої творчості, з іншого, він народжується в умовах жорстокого розчарування в ідеалах Великої Французької революції, якими був полонений розум всієї Європи. Тому, на противагу раціоналізму, з його культом розуму і логіко-понятійними формами пізнання, романтизм зсовує акцент на чуттєвість і переживання суб'єкта. Таким чином, домінуючу роль у пізнанні світу починають виконувати ірраціональні форми, такі як містичний акт інтуїції або творча фантазія.

Отже, суб'єктивізм, вище втілення індивідуального начала стають істотною і узагальнюючою рисою естетики романтизму.

Проте, песимізм, що запанував в останні десятиріччя терору і епохи Реставрації династії Бурбонів, привів до того, що в романтизмі, а особливо в його пізніх формах, формується трагічне світосприйняття, в якому романтик відчуває дисгармонію і відчуженість себе у світі.

Відтоді знаком світосприйняття романтиків стає пошук втраченої гармонії, пошук цілісності буття творчої людини. Тому славнозвісний романтичний розлад ідеалу та дійсності, пошук самого ідеалу та ідеального буття стає своєрідним онтологічним принципом концепції романтизму.

Саме мистецтво, де панує свобода творчої фантазії, творчого самовираження індивідуальності, є тим жаданим ідеальним світом, гармонічним цілісним буттям, якого прагнуть досягти всі романтики.

Для Тіка, Новаліса, Шелінга, братів Шлегелів, Гофмана та багатьох інших мистецтво є вищою формою духовної діяльності людини, що перевершує і розсудок і розум. В мистецтві розкривається повна рівновага свідомої та безсвідомої діяльності, в ньому співпадають світ почуттєвий та світ духовний, воно є завершенням світового життя, найзакінченішим явищем &#171,Я&#187,, що становить першооснову будь-якої діяльності.

Звідси і виникає принцип елітарності мистецтва, а значить і особливого, виключного значення художника. Для більшості романтиків він &#151, митець, що несе високу місію мистецтва, він &#151, творець (Деміург!), який створює новий світ, нову реальність.

Невипадково, що ці ідеї знайшли своє відображення в літературному романтизмі: з'являється новий своєрідний жанр &#151, оповідання про молодих ентузіастів, художників, музикантів, мандруючих по світу в пошуках пристанища в ідеальному світі мистецтва. Такий, наприклад, композитор Йозеф Берглінгер В. Вакенродера, художник, улюбленець Дюрера, Франц Штернбальд Л. Тіка або капельмейстер Крейслер Е. Т. А. Гофмана.

Для них, а особливо для Крейслера, мистецтво є єдиною справжньою реальністю, в якій творець мистецтва трактує кожний свій твір як реалізацію своєї унікальної індивідуальності.