Проблеми натурфілософської методології в культурі романтизму

О. М. Стеблина, Національна музична академія ім. П. І. Чайковського, Київ

Розвиток романтизму в європейській культурі ХІХ ст. у багатьох дослідженнях звичайно трактується як літературно-художній напрямок. На наш погляд, такий підхід не дозволяє правильно зрозуміти таке широке і досить часто суперечливе явище, що визначається цим поняттям. Ми вважаємо, що будь-яке об’єктивне дослідження повинно насамперед ґрунтуватися на методологічних основах різноманітних феноменів духовної культури. У цьому розумінні визначальним принципом дослідження є логічний та історичний методи.

Романтичний погляд на світ як світорозуміння та світопереживання передбачає єдність методологічних принципів. Однією з найважливіших теоретичних засад цього типу духовної культури є ідея цілісності та єдності. Для всіх романтичних авторів і теоретиків вона представлена ідеєю універсальної і неподільної цілісності, яка передбачає розвиток. У всіх сферах духовної культури — філософії, політекономії, політиці, соціології, психології, педагогіці — романтики перейняли у натурфілософів основну ідею погляду на світ: ідею цілісності, доцільності, проблему існування живого організму. І художники, і представники різних наук були захоплені ідеєю тотальності і постійної енергії перетворення. Те, що має назву «романтичний універсалізм», насправді випливає з попередніх натурфілософських гіпотез про безмежні перетворення форм живої природи. Саме тому в становленні романтичного світогляду важливу роль відіграли вчені-природодослідники: медики, фізіологи, біологи.

Принципова відмінність поглядів на світ натурфілософів і романтиків полягала у формах переходу в процесі становлення. Натурфілософи розглядали ієрархію буття і живих форм з точки зору різкого діалектичного переходу. Романтикам, які абсолютизували в своїй методології суб’єктивне начало, такий діалектичний підхід був неприйнятним. Ідею розвитку вони замінили ідеєю «постійного коловороту». Для романтиків актуальним і важливим був безперервний всезагальний світовий рух, що не має певної доцільності, спрямувань. Це багато в чому дозволяє зрозуміти їхнє пантрагічне світосприйняття особистості. Саме тому теоретики і практики романтичного мистецтва структурують людську чуттєвість навколо поняття іронії.

Таким чином, у період, що передує виникненню романтизму (XVIII — початок XIX ст.), натурфілософія як метод виникла в результаті бурхливого розвитку природничих наук, і головний її принцип — єдиний і цілісний світ — може бути зрозумілим лише як органічна ієрархія стихій, речей і людей. Такий висновок випливає зі спостереження над реальним світом, доступним дослідному пізнанню. Продовжуючи ідею, що виникла в природознавстві і філософії у другій половині XVIII ст., романтики йдуть далі. Вони передбачають наявність єдиного, поліфонічного за своєю структурою цілісного зв’язку, що трактується як містична і таємнича єдність. Отже, романтизм як культурний світогляд — це своєрідний розвиток натурфілософських ідей структурної, диференційованої єдності реального буття.

Спільним для натурфілософів та романтиків можна відзначити і елементи містичної філософії. Можна зробити висновок про те, що у чуттєво-емоційному освоєнні людиною світу в період другої половини XVIII — початку XIX ст. суттєве значення мав романтично-натуралістичний синтез. В усвідомленні предметів для натурфілософів і романтиків головним був чуттєвий, душевний стан, пов’язаний з переживаннями як показниками виявлення прихованого таємничого зв’язку. Можна констатувати, що в такому типі переживань використовуються елементи нової міфології і врівноважуються поряд з раціональними факторами риси чуттєво-духовного освоєння світу.

Аналіз європейської духовної культури того часу свідчить про те, що мають місце два паралельні процеси. Перший випливає із бурхливого розвитку природничих наук, що вже передбачає наявність методологічних орієнтирів на пізнання загальних і окремих законів, на гносеологічні принципи осягнення істини. Другий процес намагається подолати недостатність класичного раціоналізму, що повною мірою виявилося в період Великої французької буржуазної революції. Саме тоді гостро виявилася неспроможність раціональних методів у просвітницькій методології. Романтизм як культурний напрям у Західній Європі став формою спроби подолати таку недостатність.

Література

1. Ванслов В. В. Эстетика романтизма.— М.: Искусство, 1966.— 404 с.

2. Волков И. Ф. Творческие методы и художественные системы.— 2-е изд., доп.— М.: Искусство, 1988.— 253 с.

3. Дмитриев А. Проблемы иенского романтизма.— М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975.— 264 с.

4. Наливайко Д. С. Искусство: направления, течения, стили.— К.: Мистецтво, 1980.— 288 с.