Продуктивна уява як образ космогонічної сили міфу

О. Ю. Павлова, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Одне із визначень, які зазвичай дають міфу,&#151, це давній переказ, оповідь. Але у такому визначенні треба бути обережним, бо він як історичний тип світогляду ще не має структурування (порівняно з історичною свідомістю), у ньому ще не відокремлюється те, що говориться, від того, про що говорять. Міфічна свідомість не знає суперечностей, а тому реальність і вигадка в ній не розрізняються. Як зазначав О.&nbsp,Лосєв у своєму апофатичному визначенні, міф не є фантазією. Чому ж ми говоримо про уяву? Тому, що фантазію і уяву не можна абстрактно ототожнювати. Розрізнення цих модусів людських здібностей можна зустріти у Сартра в праці &#171,Уявлюване. Феноменологічна психологія уяви&#187,. Він розглядав фантазію лише як одну з модифікацій уяви. Дійсно, їх можна класифікувати і так, але це відношення буде амбівалентним, воно не враховуватиме генезису самої уяви, а тому не зможе пояснити автентичний зв’язок уяви з міфом.

До розв’язання цієї проблеми більше наблизився І. Кант. Уява, на його думку, є внутрішньо парадоксальною &#151, це цілісне охоплення сенсу поняття про предмет ще до того, як безпосередньо виникне це поняття. Поєднання трансцендентальних категорій (як апріорних форм нашого мислення) з емпіричними спогляданнями дозволяє людині замкнути досвід у тотальний горизонт. &#171,Спільним корінням&#187, двох автономних здатностей людини (розсудку і чуттєвості) стає трансцен­дентальна здатність уяви. &#171,Монізм уяви&#187, (термін Гайдеггера) дозволяє фундаторові німецького ідеалізму пояснити виникнення &#171,другої природи з матеріалу, який їй надає справжня природа&#187,. Тобто уяві (як певній трансцендентальній формі єдності) відводиться культуроутворююча функція. Йдеться не про &#171,фізичну&#187,, емпіричну структурну цілісність, а про своєрідну &#171,надчуттєву&#187, цілісну організацію культурної предметності, задану в часі історії в усьому розмаїтті реальних та ідеальних форм людської діяльності.

Міф і є історично первинною формою людської діяльності, де реальне та ідеальне ще не розведені у різні субстанції, а складають &#171,єдиний реальний образ (спосіб) життєдіяльності первісних людей&#187, (А. Канарський). Таким чином, уява (во-ображение) є здатністю охоплювати &#171,со-образне&#187,, яким і є міф.

У постміфологічній свідомості ставлення до культури ускладнюється: уявити її цілісно практично неможливо. Але все ж таки у людини виникає потреба охопити її цілісно, позбавитися від &#171,відчуження&#187,, про подолання якого йшлося у Гегеля. Саме цю функцію бере на себе уява: щоб створити інтегральний образ культури, треба поглянути на розчленованість емпіричної реальності &#171,зверху&#187, &#151, з позиції казки, гри, крізь призму естетичних образів, історичного оповідання. &#171,Сказка ложь, да в ней намек...&#187,. Саме цей &#171,натяк&#187, організовує &#171,брехню&#187, у просторі казкового тексту, надає смислового вектору розвитку подій і образів (з огляду на це Я.&nbsp,Голосовкер говорив про &#171,логіку міфа&#187, як про логіку розгортання &#171,імагінативного абсолюту&#187,). &#171,Брехня&#187, утверджує &#171,натяк&#187,: немає його &#151, немає і казки. Саме на цьому засновано &#171,реалізм уяви&#187, (Е. Ільєнков). Але необхідність існування додаткових процедур &#171,брехні&#187, обумовлює необхідність існування посередника, який дає можливість охопити &#171,живе ціле&#187, культури.

Роль уяви тепер постає як посередницька функція між людиною і створеною нею культурою, яка сприймається окремим суб’єктом як відчужена &#171,надлюдська&#187, сила. Охоплення цілого раніше, ніж частин передбачає не механічну &#171,підгонку&#187, частин під ціле, а їх творче перетворення, &#171,трансцендентальний синтез&#187, у складі цілого. Роблячи взаємоперетворення об’єктів, уява не руйнує цілісність, а перебудовує її за певними законами. (Якщо зараз панує деструкція, руйнація, чи не означає це відсутність дії уяви?). Не можна звести цілісність до суми її готових частин. Цілісність не є чимось наперед даним, а &#151, заданим (від слова &#171,завдання&#187,), і її можна осягнути лише через творче відкриття певного прихованого принципу, який лежить в основі розвитку ситуації. У чому ж полягає цілеспрямованість заданого принципу? У тому, що уява &#151, це здатність сприймати, але сприймати по-людськи, тобто бачити світ &#171,очима іншої людини і ширше &#151, усього людського роду, а це означає &#151, бачити світ по-справжньому цілісно&#187, (Ільєнков). Ту ж саму тенденцію у розумінні інтерсуб’єктивних засад уяви можна знайти і у феноменологічному напрямку. Феноменолог А. Агірре вважає, що &#171,в акті анологізуючого переносу я уявляю (во-ображаю) життя душі в іншому тілі&#187,. Гейзенга писав, що первинною історичною формою уявлення була уява: &#171,Уявити те, що сприймається у вигляді живої істоти, і означає виразити його на первинному рівні. Це відбувається, як тільки виникає потреба сповістити про те, що ви сприйняли, ще комусь. Уявлення народжується як уява&#187,. Людина з розвиненою культуроутворюючою здатністю &#171,бачить&#187, речі очима всіх інших людей одразу &#151, інтегрально, безпосередньо, і не повинна уявляти себе на місці цих людей. Уява як здібність людини надає їй образ світу, належність до роду персоніфікується у пантеоні богів. Тому поетичний хист, за Віко, першим володарює у круговерті всесвітньої історії.

Відділення від цілісності космогонічної здатності спричинилося до розпаду єди­ного світу на ряд емпіричних споглядань. Воно відбувається тоді, коли пер­вин­на єдність міфу втрачає свою життєву енергію. Отже, уявлення, за Гегелем, є формою Світового Духу на рівні релігійної свідомості. Доцільна схема уяви розпадається, з одного боку, на &#171,не-розумну нескінченність&#187, (Гегель) емпіричних уявлень, а з іншого, з’являється &#171,дурной норов&#187,, свавілля фантазії, що є не здібністю активно створювати світ, а втечею від мертвих уламків у минулому жи­вої цілісності. Якщо уява, за Кантом, має передувати поняттю, то фантазія, на противагу їй, уже після оброблення досвіду розсудком, комбінаторно поєднує його визначеності та призводить до порушення звичних правил. Сама уява як трансцендентальна здібність може існувати і тепер, але вже не як космогонічна сила, а в певних межах &#171,художньої творчості&#187, або &#171,історичного пізнання&#187, (Дж.&nbsp,Коллінгвуд).