Проективність художньо-творчої активності в умовах кроскультури

Т. І. Орлова, Київський державний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого

Найкращий спосіб передбачити майбутнє — його створити.

Д. Габор

Досліджуючи перспективи й механізми розвитку постіндустріальних суспільств, зокрема їх найважливішого атрибуту — мереж комп’ютерно-інформаційного забезпечення, Н. Луман задається питанням «Як могла б бути побудована система, котра перетворює неможливе у можливе, неймовірне в імовірне»¹. Відповідь на це питання він бачить у новій інтерпретації та активній реа­лізації в сучасних процесах категорій творчого пошуку та коригування ряду принципових методологічних підходів до них сучасного філософського та природничонаукового знання.

Теоретичне підгрунття до цього складає екзистенційне поняття проекту. Ж. П. Сартр, М. Гайдеґґер відзначали, що людина є не стільки сутністю, скіль­ки власною можливістю, існуванням, котре постійно будує себе. Проектуючи се­бе на площину культурної дійсності, людина не просто очасовлюється, вона виходить поза час.

Особливо значною тут є роль мистецтва, яке акумулює в собі не тільки широкомасштабний креативний пошук у духовному світі особистості, але і здійснює його в нерозривності з діяльнісно-мовним втіленням. Воно також забезпечує найбільш високий перлокутивний ефект художніх текстів, емпатію інтеракивних взаємовпливів комунікатів мистецтва — творця та реципієнта, отже, соціокультурну дієвість творчих пропозицій. Останнє є тим більше знач­ним у сучасному світі, в суспільствах Третьої хвилі (Е. Тоффлер), де емо­ційний та аксіологічний вплив конотацій набагато збільшений можли­востя­ми комунікаційних мереж.

Духовна трансформація реальності є вельми складним процесом. Якісно інше майбутнє трансцендентно попереднє існуючому. Його неможливо поба­чити, залишаючись у замкненості цілісно завершеної культури. Воно потребує кросзусилля, переходу, кроку «за». Це часто викликає психологічний спротив. Такою, зокрема, є наявна ситуації «відкату», виникнення ретронапряму в теоріях афтерпостмодерну. Даючи цьому пояснення, І. Г. Яковенко слушно бачить його в різних можливостях людей до прогнозувань. Дехто, вважає він, психологічно нездатний увійти в складний простір пошукового мистецтва, а дехто раціонально незгодний з самим принципом його радикальної інова­цій­но­сті, адже майбутнє заперечує звичне, усталене. Дослідник пише: «Цілісна куль­тура подібна до лейбницевської монади: не можемо, залишаючись усередині, предбачити те, що йде їй на зміну... Чи могли римськи інтелектуали та політики передбачити панораму середньовічної реальності? Чи могли вони робити щось крім безплідних на останньому етапі спроб зберегти модель античного космосу». Яковенко пояснює психологічну агресивність відчуттям радикально-нового як хаосу: «Образ хаосу має не відсторонено-математичний характер, він заданий культурою і гостро аксіологічний. Ми переживаємо його як руйнування чи порушення усталеної моделі. Втім — нагадує він — у хаосі та з хаосу може народжуватися перспективна якість»². Синергетикою виявлено перебіг самовпорядкування хаосу. Ця тенденція і механізми відкривають у мистецькій різноманітності вельми цікаві перспективи.

Отже, футуроактивність потребує значного креативного зусилля, при можливості — кроспереходу. Його масштаб найчастіше визначається дослідниками як «обрії сподівань» радикальних інтерпретацій. Вони прояв­ляють­ся на всіх рівнях когнітивності, від нового бачення об’єктивного світу (як «прорив» Джотто до простору, глибокої перспективи від звичної площинності середньовічного живопису), до побудови розгорнутих систем культурної семантики (як «передбачення майбутнього» у принципово нових ми­стецьких інтерпретаціях, «учуднення світу», за формулюванням В. Шклов­сь­кого, таке інше).

У кроскультурі, в умовах високоінформаційних систем, ці процеси набу­ва­ють нової якості й механізмів впровадження. В мистецьких системах такого типу для фазового переходу, переісточення в інший стан, вже непотрібні авторитарні, тим більше директивні зусилля. На етапі сучасних комунікативних можливостей для епохальних культурних поворотів необхідним і достатнім є саме творче зусилля, за Е. Лоренцом — «помах крила». Але при цьому інформаційна наповненість, значення ідей, рівень творчих пропозицій має відповідати новому культурному етапу, дотримуватись кроку бігу Третьої хвилі (Тоффлер).

Уявляється можливим припустити, що і сама сучасна культура виступає ге­нератором творчості. Ідеї щодо творчих можливостей духовного сере­до­ви­ща були закладені ще неоплатонізмом у розмежуванні «космосу мислимого» та «космосу мислячого», проглядаються вони і в теорії ноосфери В. Вернад­ського. В сучасній синтезованій культурі, яка має могутній електрон­ний потен­ці­ал, навіть безособова стохастичність фазових переходів набуває направлено-креативного характеру, адже випадковість вибору визначається саме інтен­ціями, тенденціями і викликами, культурною ентелехією епохи. Мо­даль­ності фазових змін у культурах відкритого типу фіксуються ймовірністю, очікуваністю, але спектр можливостей, футу­роперспективи культури Третьої хвилі у просторі історії культури є оптимальними.

Висока довільність біфуркаційного вибору у відкритих системах долає однозначність напрямку культурного, мистецького руху, відкриває широкий спектр нелінійності поступу.

Література

1. Луман Н. Невероятность коммуникации // Проблемы теоретической социологии. Вып. 3 СПб., 2000.

2. Яковенко И.Г. Рациональний идеал и свобода // Языки свободного общества М., 2003. с. 102–103.