Профанний простір як різновид міфологічної моделі світу

Тащенко А.К., Київський університет туризму, економіки, права Яковенко Ю.І., Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Контекст вироблення соціологічного погляду на функціонування міфологічних моделей світу як різновиду соціальної реальності полягає в загальнопоширеній думці, що в стані перманетної пізнавальної кризи перебувають як сучасна соціогуманітарна наука загалом, так і соціологія зокрема. Остання знаходиться в пошуках інноваційної наукової картини світу в цілому і його фрагментів. Якщо соціологія вступила у нову фазу свого розвитку, коли на зміну розпаду та евристичному глухому куту постмодернізму приходить цілісне сприйняття соціальної реальності в єдності її різноманітних сторін і проявів, а також в сукупності зв’язків певного дослідницького об’єкта з оточуючим його середовищем, то є підстави цю нову фазу розвитку соціології вважати доречним називати універсальною. Така обставина не суперечить головному завданню соціології -- системно, всебічно вивчати людське суспільство, його різноманітні складові разом з причинами соціальних змін.

Згідно з «Філософією символічних систем» Е.Кассірера, наукові погляди якого на відміну від багатьох інших мислителів були вельми систематично оформлені, його твори можна визнати символічною системою другого порядку, оскільки націлені вони на осмислення символічних фактів першого рівня, до яких відносять феномени культури. Теорії Е.Кассірера притаманна універсальність, що дозволило охопити увагою, наприклад, такі сфери як міф, мова, наука, техніка, економіка, політика і повсякденне життя. Заслуга Кассірера полягає в тому, що він зробив спробу показати міф як феномен культури, рівноцінний іншим. Методологічно він підходить до пояснення міфу із загальнотеоретичної платформи вчення про символичні форми, кожній з яких притаманна власна специфіка. Згідно з Кассірером до фундаменту мислення як міфологічного, так і наукового покладено категорії кількості, якості, відношення, модальності, що в кожній символичній формі отримують свої особливі втілення. Щодо категорії відношення, то виділяють два аспекти: взаємодію та причину. Кассірер вважає, що поняття причинність конвергувалося з поняттям просторовий континуум. Наприклад, магія тримається на уяві, що як схожість речей, так й їх просторова близькість містить в собі загадкові сили. Тому простір виражає категорію причинності і пояснює взаємодію. Механізм становлення явища проходить за правилами метаморфози, коли кожна річ може перетворитися на що завгодно.

Кассірер виділяє три форми простору, Якщо кожній живій істоті притаманний простір органічний, то вже вищим тваринам він приписує простір сприйняття, а символичний простір -- тільки людині. Проте сакральний простір не тотожний символичному простору, бо згодом науковці стали здатні розрізняти його різновиди. Отже, окрім священного є, згідно з М.Еліаде, ще світське, яке часом може набувати профанного характеру. Саме звернення дослідників, зокрема соціологів, до розгляду не тільки сакрального, а ще й профанного простору є ознакою набуття новими науковими картинами світу їх більш універсального характеру.

Ми є свідками перебігу нової фази когнітивної еволюції, що призводить до зростання наукового знання. Відомо, що наукову революцію XVI -- XVII століть слід розглядати в контексті зміни образного середньовікового світосприйняття мисленням знаково-символічним. Але навіть з урахуванням можливостей еволюції виявлена межа, за якою образне мислення в принципі не може відмовитися від власної несвідомої установки -- тобто від «магічного» ототожнення елементів лінгвістичної (або концептуальної) структури і відповідних фізичних «речей». Ця обставина знайшла своє відображення в працях Е.Дюркгейма. Особливо все це стає важливим в соціогуманітарних дисциплінах, оскільки наукові картини міняють свою адекватність залежно від специфіки ментальності та образу життя населення кожної країни, особливо тоді, коли вони належать до різних цивілізацій. Згідно з Гантінгтоном їх вісім, зокрема західна та слов’янська. Оскільки в житті кожного людського суспільства має місце два аспекти -- діловий та комунальний, то слід виробляти життєві блага та вступити в якісь відносини через невід’ємну умову жити людям спільно в фізичному просторі. Тому за О.Зінов’євим в західній цивілізації суспільство самоорганізується за законами ділового аспекту, який впливає на аспект комунальний. В слов’янському суспільстві навпаки -- життя самоорганізується за законами комунального аспекту, що суттєво впливає спочатку на економічні справи, а потім на решту. Оскільки ніщо так важко не сприймається людьми, як правда про самих себе, то немає сумніву, що усвідомлення необхідності розбудови наукової уяви щодо простору не сакрального, а профанного, ще не скоро охопить широкі кола наукової та іншої громадськості. Ілюзії важко розвіюються: Земля -- вже давно не центр всесвіту, а людина, якщо продовжує себе вважати вінцем природи, то все ж таки терновим. Прихильників геліоцентризму утискували, вчення Дарвіна забороняли, наявність профанного простору соціальної жттєдіяльності просто замовчують. Проте і в цьому випадку доречне гасло на зразок: «Карфаген має бути зруйнованим!».