Просторово-часові компоненти культурно-мистецького середовища

Туріна О. А., Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв

«Багато в світі дивних див, та найдивніше з них -- людина»

Еврипід

Єдине розуміння часу та простору має суттєве значення для організації культурно-мистецького середовища, глобалізації життєдіяльності, адже уявляється, що індивіди, соціальні групи, спільноти повинні упорядкувати своє життя для досягнення необхідних естетичних цінностей та вирішити оптимальні шляхи пошуку гармонії просторово-часового континууму в художньо-естетичній діяльності -- культурно-соціальне завдання державних інституцій.

Просторово-часові компоненти є невід’ємною складовою культурно-мистецького середовища. Життя людини протікає в межах простору і часу. Ефективними є традиційні просторово-часові компоненти культурно-мистецького середовища: професійна діяльність, навчання, вільний час (будні, свята, творча діяльність, родинно-гостьові зустрічі, ігри, забави). Проблемною ситуацією є їхнє відповідне модифікування до вимог часу та культурно-мистецького середовища. Гармонійний розвиток особистості -- це процес, який являє собою утворення складніших, багатших та поглиблених зв’язків із дійсністю інтеріоризації суспільного досвіду та культури в процесі художньо-естетичної діяльності.

У народних традиціях велика увага приділяється чинникові часу в житті людини. Про це іде мова в багатьох міфологічних і фольклорних творах, наприклад: «Хто рано встає, тому Бог дає», «Сьогоднішньої роботи на завтра не відкладай» тощо. Використання музики та фольклору в художньо-естетичній діяльності людиною в межах соціально-культурних інститутів є трансмісією художніх цінностей між поколіннями, що має змогу реалізуватися в системі просторово-часових форм, що забезпечує міжвікову комунікацію в середовищі. Для правильної оцінки необхідних для нашого дослідження понять ми прослідкуємо поняття час.

Час, на нашу думку,-- це безперервне протікання існування. Дослідник цієї проблеми Е.Дюргер при аналізі феномена класифікації розглядав час як колективну уяву, що виступає в якості не апріорної, а соціальної категорії. Традиційно час прослідковується у послідовності і тривалості, вимірюється через повторення релігійних подій або свят в межах священного календаря. Точна уява про час має суттєве значення для функціонування міської цивілізації. Точний розрахунок часу є фундаментальною властивістю: організація інтелектуальної чи фізичної праці, різних видів діяльності для набуття індивідом гармонії, що породило відомий афоризм «Час -- це гроші». Зневажання часовим вимірюванням соціальних відносин було характерним для української соціології аж до 60-х років ХХ століття, що було серйозним недоліком.

Колективна уява про час -- риса цивілізаційного процесу, яке є об’єктивним просторово-часовим механізмом культурно-мистецького середовища, в ході якого індивіди вчаться контролювати і планувати своє життя відповідно з особистою або суспільною уявою (що є важливим для життєдіяльності молодої особистості). При цьому надається значення не лише календарному, але й концептуальному і перцептуальному сприйманню часу.

До поняття часу додається поняття традиція використання часу, чи культура його використання. Традиційною є будь-яка людська практика, переконання, інститути або артефакти, які передаються від одного покоління до іншого. Народною традицією є звичай проведення вільного часу, відповідно використовуючи просторово-часову категорію, котра означає той елемент культури, частиною якої є загальна спадщина поколінь. Традиція вважається джерелом соціальної чи іншої стабільності та легітимності, а звернення до традиції може мати важливе значення при протиставленні традиційного середовища сучасному, традиційному використанню вільного часу, особливим сучасним просторово-часовим формам його використання, що породжує суперечки про природу авторитету.

Вільний час як категорія -- це вивільнення від невідкладних справ людського часу, «час свободи», простір вільної діяльності і гармонійного розвитку особистості. Важливо відзначити і такі його ознаки: сутність вільного часу та зміст вільного часу. Сутність вільного часу полягає у вільному виборі індивідуальної діяльності, яка означає наявність часового простору, вільного від необхідних, невідкладних справ. Свідомим використанням вільного часу (змістом) є прагнення людини опанувати цей простір, самостійно вибирати варіанти імовірної дії. Для становлення особистості об’єктивним змістом діяльності є вміння в просторово-часовому просторі досягти поставленої мети та відтворити свою заплановану дію. Сутність вільного часу становить усталена якість, що зберігається у всіх змінах вільного часу відповідно культурно-мистецького середовища. Зміст вільного часу ширше сутності поняття, що включає усі інші зв’язки, притаманні даному феномену. Зміст вільного часу є більш плинним і змінним, ніж його сутність. Але єдність і співвідношення сутнісні і змісту полягає в тому, що вільна діяльність може бути справжнім виразом свободи, (що є характерним для молодої людини), якщо вона спрямована на розвиток особистості, а особливо художньо-естетичної, що можлива лише в умовах вільної інтелектуальної діяльності. Тому пошук гармонії просторово-часового континууму в художньо-естетичній творчості людини є основою відтворення культурно-мистецького середовища, який має такі характерні ознаки: неперервність, сукупність, нерозривність матеріальних та культурних процесів.

Вільний час особи -- це час, яким людина вільно розпоряджається за власним розсудом з метою свого гармонійного розвитку. В той же час вільний час соціальної групи характеризується загальною спрямованістю в його використанні, спільністю занять та інтересів. Доцільно розрізняти вільний час груп за професійними ознаками, віковими, соціальними тощо. Тому вільний час суспільства -- це загальна кількість вільного часу індивідів плюс робочий час галузевих працівників або молоді, яка навчається, що створює умови для використання індивідом свого вільного часу. Наприклад, створення сфери закладів культури, або розвиваючих, лікувально-оздоровчих програм тощо.

Вільний час характеризується трьома параметрами: обсягом, структурою і змістом. Основним завданням вивчення вільного часу є визначення оптимальної його структури, обґрунтованої системи регулювання, організації вільного часу, умов подолання елементів антикультури у його сфері.