ПСИХОЛОГІЧНІ ПАРАМЕТРИ ХУДОЖНЬО-ТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ: СВІДОМІСТЬ ТА НЕУСВІДОМЛЕНЕ

Т.Орлова, Національна академія образотворчого мистецтва  і архітектури, Київ

Поняття художньої свідомості, що широко застосовується в мистец­твознавстві, естетиці, філософії, є досить невизначеним. Предметна сфера його застосування охоплює майже усі психічні процеси, задіяні в актах художньої творчості, багато з яких далеко не завжди потрапляє на щабель свідомості. Вимога точності наукової термінології вочевидь потребує експлікації цього поняття, першочерговою умовою тут є чітке окреслення його обсягу, виявлення співвідношення художньої свідомості з іншими, задіяними у художній творчості психічними процесами і утвореннями.

Сфера психіки, що є генеруючою складовою художньої творчості і сприйняття мистецтва, охоплює широкий спектр форм ідеального моделювання реальності, є способом самовиявлення, самоусвідомлення людини, проявом відношення «Я» до «не Я». До неї відносять системи образів продуктивної та репродуктивної уяви, різновиди художнього мислення, різні щаблі інтуїції, егопроекції особистості та етоси соціальних спільнот, сфери спонук і мотивацій художньої творчості. Визначаючою тут є естетична складова: почуття, ідеали смаки, оцінки, потреби, категорії краси, прекрасного, піднесеного, драматичного тощо. Aisthetikos — перцептивна основа естетичних почуттів детермінує модальність форм художньої свідомості, водночас вони трансцендентують поза коло предметно-тілесних рамок життя, досягають щаблів високої духовності.

Художня свідомість постає перед митцем у знакових моделях його внутрішнього та зовнішнього досвіду — ідеальних відповідниках мов мистецтв. Оскільки художня творчість є духовно-практичною діяльністю, ці моделі існують у свідомості як дерівати реальних мов мистецтв, у котрі втілюється художня творчість. Вони відповідають перцептивній орієнтованості художніх засобів різних видів мистецтв, психо-сенсорним моделям певних сфер художнього відобра­ження, обумовлюють інтенції на ті чи інші феномени онтосу.

Атрибутом і умовою мистецької діяльності є творчість — одержання нового суспільно цінного продукту, чого не можна досягти за рахунок стандартних методів та локальних засобів. Художнє відкриття досягається шляхом максимальної мобілізації можливостей усіх областей психіки, завдяки синкретизації її складових. Художня свідомість постійно дифундує з іншими рівнями психіки, збагачується змістами зі сфери неусвідомленого.

З щабля підсвідомості піднімаються дані непроявлених станів психіки, незафіксовані або призабуті враження. Переважно у підсвідомості відбуваються реакції на подразники, спрацьовують механізми рецепторного синтезу типа конгруентності та константності образів. У мистецтві сублімуються глибинні шари переживання життя, підсвідомі психічні чинники багато у чому обумовлюють селекцію матеріалу, формують імпульси, що впливають на спонуки і установки художньої діяльності. Більшість з цих процесів відбуваєься поза межами мовних систем.

Процес художньої творчості передбачає також вихід на рівень надсві­домості, трансценденцію за межі індивідуальності митця. Сфера транс­цендентного включає структури та змісти, сформовані протягом усього історичного розвитку художньої культури, з неї черпає, у її коло інтегрується творчий доробок художника. В різних філософських системах цей шар свідомості означувався по-різному: як царина архетипів, ейдосів, як буття абсолютної ідеї, ноосфера, аура культури, суспільна свідомість, в культових практиках — як сфера сакрального або містичного. В усіх випадках мається на увазі надіндивідуальна інформація, що має транс­персональний, інтрасуб’єктивний характер.

Способи прилучення до цієї сфери, взаємодії з нею теж трактувалися по-різному, девіювали у силових полях культур та ідеологій. Залишаючи осторонь містичні, візіонерські твердження з посиланням на одкровення та еманацію Духа, спираючись на наукові данні, доцільно пропонувати наступне. Творчий вклад мистецтва у царину трансцендентного багато в чому спирається на осягнення засобами надрозумового споглядання і чуття. Його основою є нетривіальні можливості чуттєвих уявлень, перевищуючі осягнення шляхом раціональних операцій. В образотворчості, зокрема, — це способи уявити багатомірність простору, вийти за межі двомірної площинності, навіть тримірності параметрів навколишньої дійсності, модифікації просторово-часового континууму, багато іншого. В цілому, художня творчість мобілізує психіку на пошук як власних можливостей, так і відкриттів у царині універсуму, його матеріальної та ідеальної різноманітності.

Дифузія свідомого та неусвідомленого проявляється і у феномені художньої інтуїції. У філософії та психології фіксуються кілька її шарів: чуттєва, інтелектуальна, так звана містична або трансцендентна. Всі вони поєднують усвідомлений результат з латентним, схованим у підсвідомості або згорнутими механізмами його досягнення.

Важливу складову художньо-творчого акту становить креативна уява, де як синтезуючі образи, так і організуючі матеріал гештальт-структури формуються переважно за рахунок неусвідомлених процесів психіки. Синтез елементів відображення відбувається в художній уяві переважно за рахунок розгалужених асоціацій, що мають різноманітну психологічну основу та проявляються в аплікації, адитивності вражень, сягають образної метатипізації, виокремлюючи та об’єднуючи квінтесенційні ознаки буття. За модальністю творча уява виступає в мистецтві як у формах пролонгованих тектонічних структур у невідтворювальних мистецтвах, так і в ейдетичних гештальт-образах у мистецтвах відтворювальних.

Своєрідність взаємодії свідомості та неусвідомленого проявляється у нетиповості художнього мислення. Воно являє собою найбільш широкий за обсягом вид смислової діяльності, у якій поєднані всі інші. Поряд з традиційними засобами раціональності у коло художнього мислення входять когнітивні операції, що застосовують інші форми духовного освоєння світу: наочно-образний, інженерно-конструктивний, операційно-діяльнісний види мислення. В останньому, орієнтованому переважно на дійовість і вираз світовідношення і менш підпорядкованому епістомологічним вимогам, формально-логічні обмеження майже не застосовуються. Натомість там активно функціонують інші принципи відношення свідомості до дійсності. Передусім це партиціпація, ототожнення індивідуальної та колективної свідомості з родовим тотемом, реальним явищем. Така онтологічна детермінованість стосується і неусвідомлених рівнів психіки. Операція бриколажу — осягнення через систему медіаторів, що заснована на перцептивно-дійовій очевидності умислових операцій, також не потребує теоретичного етапу осмислення. Дифузія свідомого та неусвідомленого проявляється й у функціонуванні архетипів, де гельштати колективного безсвідомого на кожному етапі наповнюються певною семантикою, що фіксується свідомістю.

Отже, духовна діяльність у сфері художньої творчості є синкретичним явищем, інтегруючим у собі різноманітні сторони психіки. К.Юнг впроваджуючи категорію САМОСТІ, намагався означити нею існування цілокупності духовних процесів, не розщепленої на окремі щаблі та різновиди. «Самість, — писав він,— не тільки центр, але й увесь обсяг, котрий включає у себе свідоме і безсвідоме».

Аналізуючи концепцію Юнга, С.Аверінцев дійшов висновку, що, оскільки САМІСТЬ передбачає єдність свідомого та безсвідомого, її дійсною стихією є художня творчість. Тільки інтегровані зусилля психіки здатні забезпечити дійсно новий внесок у мистецтво, сприяти ентелехії художньої культури на базі тезаурусу духовного досвіду людства.