Психологічні тлумачення міфу в західно­європейських теоретичних системах ХІХ-ХХ сторіч

Левицький О. В., Національна музична академія ім. П.І. Чайковського, Київ

Інтерес до проблеми міфу в західноєвропейській духовній культурі виявляє себе не лише в мистецтві (проблема «реміфологізації»), але і в сфері теоретичної думки: філософії, естетиці, мистецтвознавстві, а також в психології.

Актуальність проблеми міфологічного мислення обґрунтована цілою низкою соціально-історичних причин: по-перше, в період створення національних держав на європейському континенті в ХУІІІ-ХІХ століття ця проблема набуває значення пошуку родової «першооснови», національних витоків; по-друге, становлення національних держав, імперій призводить до появи особливого виду ціннісної самосвідомості суб’єкта історії, який у самому собі і в своїх витоках вбачає зумовленість щодо вирішення значних історичних завдань. Це добре проглядається у творчості німецьких вчених початку ХІХ сторіччя, особливо в період антинаполеонівських війн: від безкомпромісних емоційних закликів Й.Фіхте в «Речах к немецкой нации» до абстрактних теоретичних побудов Й.Шелінга, ідеї якого про «міфологічне лоно» культури були покладені в основу художніх пошуків йєнських романтиків; по-третє, руйнування патріархальних засад та втрата звичного оточуючого світу призводять до трагічного світосприйняття, яке в теорії пов’язується з проблемою відчуження особистості. В мистецтві ця лінія проглядається досить виразно, починаючи з сентименталізму. В культурі Німеччини «Вертер» Гете посідає місце значної віхи в творчих пошуках художньої свідомості. Інтерес до внутрішнього світу, до переживань індивіда, що страждає, до психологічних процесів, що супроводжують душевне сум'яття самотньої особистості, призводить до появи в художньому мисленні пошуків нових образотворчих та виразних засобів, пов’язаних з інтересом до чуттєвого боку відношень «людина-світ». З огляду на сказане, на нашу думку, в теоретичній свідомості виникає цілий напрям, що інтерпретує міф, міфологічне мислення в межах чуттєвого досвіду людини. В історії духовної культури Європи Нового часу це знаходить свій вираз в ірраціоналізмі і проходить у своєму розвитку декілька етапів.

Перший етап. Психологізація онтологічних та гносеологічних проблем буття вперше була чітко сформульована в теоретичній системі А.Шопенгауера, який базисну проблему філософії поставив психологічне поняття -- «воля». Категорію, що визначає чуттєву сторону відношень «людина -- світ», він тлумачить як міфологічну першооснову буття -- «пра-волю». А.Шопенгауер інтерпретує її як «вечный порыв», як основу всесвіту. Із введенням цієї категорії в філософський обіг у західному ірраціоналізмі виникає інтерес, з одного боку, до позалогічних форм та принципів теоретизування -- так звана проблема «естетизації філософського мислення», а з іншої,-- відмова від традиційних формально-логічних та діалектичних принципів аналізу.

Другий етап. Подальший розвиток абсолютизації психологічних принципів в теоретичному мисленні, започаткований А.Шопенгауером, знайшов своє продовження в теорії Ф.Ніцше. Вже у своєму першому творі «Походження трагедії із духу музики» він обґрунтував принципи творчої свідомості через психологічну інтерпретацію грецьких міфів про Діоніса та Аполона. Якщо перший представляє метафору екстатичного начала буття, то другий є засобом ілюзії, створення особистісного космосу, що рятує «Я» від хаосу та катастроф.

Третій етап. Авторитетний німецький теоретик В.Вундт, чия творчість приходиться на бурхливий розквіт психологічної науки, зокрема,-- експериментальної психології, вважав, що елементи міфологічної свідомості людини виступають креативним началом, яке формує об’єктивну реальність. Він розробив поняття «міфологічна апперцепція», котре не лише створює ціннісний «міфологічний світ», але і є виразником творчого начала в «народній фантазії».

Четвертий етап. Психоаналіз З.Фрейда поглибив уявлення його попередників про міфологічні джерела свідомості і увів нові поняття, запозичуючи їх із давньогрецьких міфів про Едіпа, Ерота. В цій теоретичній системі вперше виникає інтерес до проблеми сублімації несвідомих устремлінь та захоплень людини.

П’ятий, досить суттєвий етап, на наш погляд, пов’язаний з концептуальною розробкою психологічної інтерпретації міфу швейцарським вченим К.Юнгом, котрий обґрунтував думку про те, що міфологічна свідомість певних спільнот -- націй та народів -- являє собою суттєві фундаментальні основи структур, якими регулюються у своєму розвитку духовні культури різних народів. Він вводить вперше поняття про колективне несвідоме -- архетип, котрий в матеріальному прояві є міфом, легендою, сказанням, билиною, на яких базуються основоположні начала національних культур.