Психологічний аспект символічного в художніЙ творчості

Н.Череповська, Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, Київ

Існує думка, що в недалекому майбутньому Homo Creator — людина творча, замінить Homo Sapiens, а наступна епоха стане епохою розвою творчого потенціалу кожної людини. В своєму існуванні людина може бути як споживачем, так і творцем. На відміну від тварини, яка може тільки споживати, Бог створив людину «за своїм образом та подобою», наділивши її здатністю до творення. І вона може виконати своє божественне призначення, якщо її душа прокинеться, для творчості.

Творчість — специфічний вид людської діяльності, в процесі якої створюється новий духовний або матеріальний продукт. Відповіднодо різних сфер діяльності, творчість також поділяється на різні види: практичну, художню, наукову, комунікативну, побутову, ігрову, воєнну та ін. (Моляко В.О.). Результатами різних видів творчості є і різні її продукти: матеріальні об’єкти, відкриття, винаходи, художні образи, дії, поведінка та ін.

Одним з видів творчої діяльності людини є художня, найвищим проявом якої вважається мистецтво. Продуктом мистецтва є художній образ — засіб втілення думок і почуттів творця, форма ідеального, яка виникає у художника до втілення, а потім реалізується в матеріалі. Матеріал, що отримав форму вже є образом (А.Білий). В свою чергу, мистецтво є відображенням культури: воно зберігає в образах специфіку кожного її типу, динаміку її розвитку. А одним з центральних засобів реалізації культурних цінностей та смислів є символ (Рубцов М.М.).

В аспекті психології творчості, одними з головних компонентів якої є творчий процес і його продукт (Моляко В.О.), символ є результатом процесу символізації. Символізація в широкому розумінні являє собою образне осягнення дійсності, могутній засіб пізнавальної активності людини (Рубцов М.М.). У вузькому — метод відображення ідей в образах (А.Білий), надання образу нового сенсу, відмінного від того, який він виражає, але аналогічно з ним пов’язаного (Шильдер), укрупнення значущої інформації в образі, який викликає думку про більш вагомий і абстрактний зміст, сутністю символізації є утворення символу (Ельбова Н.Л.). Отже, символізація є творчим процесом.

Кожна система знань відчуває потребу саме в своєму символі для роботи власної структури, і тому вона повинна знати, що означає «її символ» (Ю.Лотман).

Психологічний аспект поняття «символ» для художньої творчості нами був визначений на основі проведеного психологічного дослідження. Підставою для цього визначення стала розроблена класифікація різних типів графічних образів, які було отримано в ході творчої символізації в художньо-графічній діяльності дітей 3-х, 6-х, 9-х класів.

По-перше, було експериментально встановлено, що в процесі художньо-графічної символізації на основі різного стимульного матеріалу утворюється два типи символу: «простий» та «складний». В основі символу першого типу лежить конкретне поняття, в основі символу другого типу — абстрактне поняття.

По-друге, відповідно до цих типів, символ утворюється двома різними шляхами: 1) завдяки мисленевому узагальненню та схематизації образу предмету, і 2) завдяки мислительної здатності до аналогізування. Розглянемо детальніше психологічні механізми утворення символів обох типів: «простого» і «складного».

1) — формування символу першого типу відбувається шляхом віддалення образу предмету від свого чуттєвого конкрету (Сеченов І.П.) із збереженням виділених характерних ознак візуального об’єкту. При графічному кодуванні образу обирається спрощена, схематична форма вираження. По реалізації такий символ більше тяжіє до знаку, знакового вираження. Наприклад, конкретне поняття «вода» має графічне символічне вираження у вигляді різної форми хвилеподібних ліній, «сонце» найчастіше має графічне символічне вираження у вигляді кола, «жінка» — завжди має антропоморфні варіанти символічного вираження (всієї фігури або її частин) та ін. При багаторазовому повторенні схематизовані форми можуть втрачати свій зв’язок з образом-оригіналом, перетворюватися з іконічних зображень на умовні знаки.

2) — психологічний механізм формування другого типу символу є набагато складнішим: в його основі лежить здатність людини до аналогізування, її вміння пояснювати невідоме через відоме, встановлюючи певні зв’язки, співвідношення між різними об’єктами. Абстрактні поняття, які лежать в основі символу цього типу і виражають ідеальні об’єкти (час, простір, рух…) або духовні цінності (добро, зло, любов…) — не є зображувальними. Щоб абстрактну думку (ідею) перетворити в чуттєву форму, її необхідно виразити шляхом аналогії (І. Кант). Тобто, творцеві необхідно відшукати такий образ-аналог серед зображуваних об’єктів дійсності, який міг би якнайповніше репрезентувати абстрактну ідею. Форма графічного чи художнього вираження такого символу може бути різною: від спрощеної схематичної, наближеної до знакового вираження, до реалістичного зображення. Наприклад, ідея «життя» в одному випадку виражається дітьми через схематичну подачу антропологічних фігурок, відображаючих різні вікові етапи людини — від народження до могили, в другому — як досить умовно зображений годинник, або може мати реалістичну подачу зображення бурхливої ріки чи дороги з першкодами, ведучої за обрій та ін.

Отже, схематично спрощене вираження символу першого типу є більш однозначним і тяжіє до знаку з його умовністю. Символ другого типу, в будь-якій формі вираження (схематичній чи реалістичній), має багатозначну інтерпретацію і тяжіє до образу. Перший тип символу є нижчим його проявом, другий — вищим проявом (Рубцов М.М.).

По-третє, крім цих механізмів формування символічного образу, існують і інші: використання готових конвенціональних знаків, запозичених образів, абстрактних знаків певного культурного середовища, суб’єктивні асоціативні рішення, заміщення ідей відповідною атрибутикою, репрезентація ідеї певним фрагментом-ідеограмою та інше.

Отже, на основі нашого психологічного дослідження по виявленню особливостей формування символу в художньо-графічній діяльності дітей, ми виводимо своє визначення для цього виду творчості.

Символ — це специфічний вид зображення, який має форму, зміст якої розкриває в одному випадку характерні риси конкретного візуального об’єкту, в другому —  інший, більш значущий зміст абстрактної ідеї. Символ — це зображення, (а не знак чи його різновид). В основі символу лежить образ, а точніше, образ уявлення про предмет, який зображується. Звідси випливає, що символ в художній творчості повинен визначатися як «символічний образ».

Символічний образ можна вважати системним утворенням, що складається з двох основних компонентів: ідеї та форми. Ідея як продукт мислення, будучи вираженою в слові, та форма як чуттєвий продукт, будучи вираженою в матеріалі — взаємодіють в символі, доповнюючи одна одну. Символічний образ поєднує в собі духовне та матеріальне, чуттєве та раціональне. Символічний образ є синтезом ідеї та форми.

Ідея в символі виражає як конкретне поняття (ідея води, ідея матері, ідея рослини, тварини та ін.), так і абстрактне, більш цінне в плані культури (ідея добра, зла, життя, руху та ін.). Психологічний механізм символічного вираження ідеї конкретного поняття передбачає творчі мислительні дії аналізу, синтезу, а головне — узагальнення. Символічне вираження абстрактної ідеї, крім попередніх мислительних дій, передбачає здатність мислення до творчого аналогізування, без якого цей тип символу не відбудеться.

Форма в символі виражає сенс ідеї через візуальний образ, який має зображувальну функцію (іконічність — схожість, тотожність зображення з зображуваним) та знакову (заміщення об’єкту-оригіналу його зображенням). В основі образу-форми лежать трансформовані зорові уявлення минулого досвіду людини про зображуваний об’єкт.

«Символічні образи дають змогу виявити в образній, емоційно впливовій формі складні ідеї, стани свідомості, почуття людей і їх різні властивості» (Г.С.Костюк). В цьому полягає їх актуальність. Інформація, яка являє собою духовні та культурні цінності і сенси, зберігається закодованою в символічному образі. А завдяки образному вираженню, вона є багатозначною в плані інтерпретації, що і надає змогу людині наповнити символ своїм власним розумінням, переживанням. Людина ніби привласнює символічний образ, робить його «індивідуальним» надбанням, отримуючи при цьому не тільки естетичне, але й інтелектуальне задоволення.