Психологія міфу

Грушевська С., Щецінський університет, Польща

Ми зустрічаємося з міфами, легендами, притчами переважно у молодому віці, ще далекі від переказаної нам колективної мудрості, а згодом втілюємо власний досвід в образах нових міфів. Цю ситуацію вдало ілюструє Ніцше, який стверджував, що в старих книжках мудрості чимало дитячого. Ніцше особливо наголошуючи на інтегруючій ролі міфу як виразника уявлень народу стосовно сенсу його діянь [Ніцше Ф. Так казав Заратустра.-- К. 1993.-- С. 194-196].

Міф містить неписані закони, значно жорсткіші за писані, тобто за обов’язкові загальноприйняті суспільні правила. Він тлумачить людські вчинки, надаючи критерії оцінювання їх. У царині міфологічного людська фантазія зазнає численних змін відповідно до проблемної тематики, визначеної природою. Ці зміни призводять до нескінченних варіацій міфів залежно від місця і часу.

У «Державі» Платон обстоює важливість міфів як чинників архетипної інформації -- саме вона інтегрує культуру; проте повз увагою мислителя лишилося те, що неможливо контролювати зміст міфів. Але в наступній частині діалогу Платон висловлює саме таке побажання: «На це я сказав йому: Адіманте, зараз ми з тобою не поети, а засновники держави. Не личить засновникам самим створювати міфи -- їм досить знати, якими мають бути основні риси поетичної творчості, й не припускатися викривляння їх» [див.: Платон. Держава. Кн. 2, 379 а].

Нині існують принаймні дві думки щодо наявності міфу в суспільній свідомості, та стосовно творчої ролі його. Вони пов’язані з тим проектом, яким були спроби Великого Синтезу людських знань. У теософських концепціях, початок розвитку яких сягає елліністичної доби і які претендують на створення синтезу релігії, філософії та науки, наука не була переважним партнером, через що міфи й мали здебільше спекулятивний і містичний характер.

Утім зійдемо на мікрорівень, зазирнемо в душі окремих людей, як це намагався робити Платон, коли хотів контролювати матерів, доглядальниць і поетів, тобто простір особистісної комунікації, простір інтимний, а не глобальний. Чи справді міф сьогодні став лише «Міфом»? Психологи з цього приводу зазначають, що в світлі звичайної свідомості вкрай важко знайти навіть щось подібне (міф!), бо, одне слово, до 1933 року тільки психологічно хворі, якщо можна так сказати, перебували під владою живої міфології. Після цього на світ героїв і чудовиськ ніби поширився всепоглинаючий вогонь серед цілих народів, і це довело, що міф і його особливий світ упродовж століть розквіту розуму й просвіти не втратили своєї життєздатності.

Карл Густав Юнг висвітлив психологічний аспект життя сучасної людини і дав йому оцінку. Він довів, що питання про творчі потенції міфологічного простору, де особистісна психіка входить у взаємну гру зі світом ідей в емоційному просторі, є невід’ємною складовою людської свідомості. Причому поняття міфу тут потрібно вживати у його історичному, докладному сенсі як психобіологічний зразок, який окреслює значення і напрям набуття досвіду.

Визнані міфотворці, зокрема стародавній Гомер або сучасний Баум (творець Тарзана), вибудовують міцні матеріальні світи. З огляду на досвід побудови функціональної моделі суспільств і держав можна перетворити сфери розташування нових психобіологічних зразків через зміну визначення простору, де диференціюються досвіди у свідомості, а також завдяки їх проекції як інтелектуальних матриць у матеріальний світ (суспільних відносин). Випробовуючи й санкціонуючи в наших діях ці ментальні й емоційні конструкції, ми втілюємо в життя ідею в емпіричному процесі перевірки та встановлення норм поведінки.