Реінтерпретація міфу в екзистенціальній філософії

В. В. Лях, Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України

Інтерпретація міфів має давню історичну традицію. Це зумовлено як неоднозначністю змісту самого міфу, так і певними розбіжностями у розумінні визначальної ідеї міфу. Вже стародавні греки по-різному тлумачили той чи інший міф. Як правило, існувало декілька версій міфу. До того ж кожна історична епоха має свою соціокультурну світоглядну парадигму (або, як казав Ф.&nbsp,Ніцше, &#171,підставу метафізичного мислення&#187,), яка відповідним чином коригує наше ставлення до того чи іншого міфу.

У ХХ столітті виникає новий підхід щодо інтерпретації міфів. Це пов’язано насамперед з тим, що, з одного боку, процес тривалої десакралізації духовного життя спричинив ставлення до міфів як до казок, а з іншого боку, поява психоаналізу з його своєрідним тлумаченням несвідомого та його виявів стимулював спробу знайти закодований смисл міфічних образів.

Водночас постає питання, чи є зміст міфів остаточним, однозначним, або ж маємо справу з полісемантичним простором, в якому відкриваються нові смисли в залежності від досягнутого рівня осмислення дійсності. Для прикладу можна згадати філософію античності, в якій в той чи інший період часу акцентувалася увага або на визначальній ролі долі в житті людини, або на здатності людини протистояти їй.

Особливе значення для витлумачення текстів міфів має розвиток герменевтики, яка зрештою вийшла на аналіз співвідношення тексту і буття. Намагаючись уникнути суб’єктивізації смислу, герменевтика виходить на проблему комунікації, відповідну традицію. В екзистенціалізмі проблема розуміння (основна для герменевтики) постає в контексті людського буття.

Отже, звернімося до тлумачення міфа про Сізіфа французьким екзис­тенціалістом А.&nbsp,Камю, викладеного ним у відомому творі &#171,Міф про Сізіфа&#187,. Передусім він вказує на розбіжності тлумачення образу Сізіфа у різних авторів. Але головну ознаку цього образу він вбачає в тому, що це людина абсурду. Приречена на безглузду діяльність, вона змушена відстоювати своє право на самодостатність. З одного боку, це робить життя Сізіфа трагічним, оскільки свідомість постійно нагадує йому про цю безглуздість. А з іншого боку, та ж свідомість може протистояти абсурдності ситуації і виробити стосовно неї будь-яке ставлення. Зокрема, Камю говорить про можливість презирства до своєї долі, до приреченості до абсурдного існування.

Як бачимо, основний смисл давньогрецького міфу докорінним чином змінюється, оскільки наголос робиться не на невідворотності покарання богів, а на здатності людини вносити свій смисл у будь-яку ситуацію. Тому Камю йде ще далі і стверджує, що &#171,Сізіфа слід уявляти собі щасливим&#187,, оскільки він є творцем ситуативної реальності в контексті свого світовідношення.

Звичайно, можна зазначити, що тут дещо перебільшено значення смислотворчої діяльності особистості. Однак наприкінці ХХ століття проблема смислотворчої діяльності особистості надзвичайно актуалізувалася і набула нового звучання. Ми надаємо нового значення безлічі різновидів діяльності, які з точки зору природної доцільності здаються абсурдними (військова муштра, виснажливі тренування тощо. Камю згадує становище робітника, який перетворився на гвинтик конвеєрного виробництва). Інший вимір цієї проблеми постає в контексті формування нових світів, або так званої віртуальної реальності. І відповідно міфологічні концепти тут можуть відігравати певну роль.