Релігійний досвід як пошуки істини

О. Вдовина, Національний університет фізичного виховання і спорту України, Київ

Вказуючи на відмінність філософського та релігійного досвіду людини, який виявляється в пошуках істини, часто визначають таку відмінність: філософія — це пошуки мудрості, любов до мудрості, коли мудрість ще принципово не є досягнутою, тоді як релігійне життя — це життя в мудрості, «мудросне житіє», як казали давньоруські любомудри [1]. На нашу думку, така схема хоча і вловлює відмінність між двома типами самоусвідомлення й самоформування людини, проте не є точною.

Річ у тім, що релігійний досвід, досвід спілкування з Богом, не дає знання Істини (тобто Богом об’явленої Істини) раз і назавжди. Знання про Бога — це тільки перша сходинка на шляху до Його пізнання, якщо взагалі це пізнання можливе. Обстоюючи цю точку зору, Отці Церкви виокремлюють два типи богопізнання: катафатичний та апофатичний. Катафатичне пізнання означає можливість пізнання Бога через Його прояви в світі. Натомість апофатичне богопізнання полягає не у визначенні певних рис Бога, а в запереченні того, чим Бог не є, оскільки охопити Бога людським розумом неможливо. Так от, навіть у катафатичному богопізнанні людина не здатна відразу здобути знання про Бога, навпаки, Бог наче постійно переховується від людини, щоб покликати її далі на шляху до пізнання. Постійні пошуки Бога пов’язані також з тим, що пізнати його насправді можна не просто розумом, спекулятивно, а тільки в житті людини. Релігійна мудрість — це пережита, вистраждана мудрість. І про те, що навіть святим Бог як Істина не виявився раз і назавжди, що святі теж мали сумніви й темні ночі душевних борінь, свідчить, наприклад, «Повість про одну душу» Терези з Лізьє [2]. Та ці внутрішні суперечності були для св. Терези від Дитятка Ісуса тільки спонуками до подальших пошуків Бога, тобто вдосконалення свого життя.

Таким чином, самі філософські й релігійні пошуки людини видаються нам спорідненими і відмінними не стільки в гносеологічному плані, скільки в онтологічному. До речі, про розуміння філософії й філософських шкіл як певного способу життя й духовних вправ писав П. Адо в монографії «Що таке антична філософія?» [3] Отже, і релігія, й філософія прагнуть не просто дати людині якісь знання, а й сформувати її, допомогти зрозуміти, як їй жити.

Однак у чому ж тоді відмінність між цими двома типами світогляду й діяльності? На нашу думку, різниця полягає в тім, що філософ у своїх духовних пошуках спирається на власний розум, довіряє йому, тоді як релігійна людина не довіряє собі, пам’ятаючи про власну слабкість, а покладається на Божу благодать, намагається максимально звільнитися від власної волі, від свого «я», щоб почути голос Бога, Який один є мудрим. І тією мірою, якою філософ наближається до цього шляху, він наближається до того, що вище від його розуміння, до божественного.

Література

1. Горський В. С. Історія української філософії: Курс лекцій.— К.: Наукова думка, 1997.— С. 31.

2. Свята Тереза від Дитятка Ісуса. Повість про одну душу, написана нею самою.— Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2004.— 224 с.

3. Адо П. Что такое античная философия? — М.: Изд-во гуманитарной литературы, 1999.— 320 с.