Роль Харківського Колегіуму в духовному житті Слобожанщини

Н.Радіонова, ХДПУ ім. Г.С.Сковороди

Серед соціокультурних синтезів, в яких репрезентується філософська думка сучасної України, особливе місце відводиться формуванню освітньо-виховного ідеалу. У зв‘язку з чим актуалізуються спроби філософського осмислення процесів, що відбувалися в освітньому середовищі України і окремих її регіонів.

Філософське осмислення ідей виховання на Слобожанщині розпочи­нається з діяльності заснованого у 1726 р. Харківського Колегіуму. Серед ректорів, префектів та учителів колегіуму — Сковорода, Шванський, Прокопович, котрі, на думку В.Н.Каразіна, могли б зайняти поважне місце між самими славними німецькими вченими. Система освіти в Колегіумі основувалася на синтезі греко-візантійської, давньоруської та західно­європейської традицій і відповідала єдиній освітянській парадигмі, що відбудовувалася на українському культурному просторі. Щоб підготувати освічених учителів, талановитих учнів, що скінчали Колегіум, посилали для дальшої науки за кордон. Наприклад, з ученої інструкції преосвященного Самуїла (1769 р.) дізнаємось, що він на власні кошти відправив двох студентів богослов’я до Германії навчатися наукам та мовам. Причому, перевага віддавалася тим учням, які вільно володіли німецькою та французькою мовами. В 1771 р. четверо учнів із французького класу, діти священно­служителів, були відправлені до Франції для вивчення найбільш талановитих представників (Руссо, Вольтера) з тією умовою, що з творів цих красномовних мислителів виберуть ті, які не містять протиріч нашій вірі та благонравію, навчаться доброго епістолярного стилю та зробляться здатними у майбутньому навчати інших. Отже, керівництву Колегіуму було не байдуже, яку освіту отримують їхні вихованці, і тому турбувалися про педагогічні кадри європейського рівня. В його стінах здійснюється формування здатних до професійної творчої діяльності, озброєних знаннями здобутків світової думки українських діячів. Творче спілкування учнів і викладачів було умовою всього освітянського процесу в Колегіумі. Так, особливе значення приділялось написанню творів. Ці вправи розпочиналися в риториці та продовжувалися в богослов’ї та філософії. Вважалось, що твір — це вище мірило ступеня розвитку учнів, свідоцтво їх розумової зрілості. Зрештою, зважаючи на діалогічну природу філософської культури, яка розвивається через плідну взаємодію з витворами інших національних культур, що спілкуються на загально­європейському ґрунті, особливе значення приділялося вивченню філософії, рекомендовано вивчати першоджерела, по можливості, мовою оригіналу. Однією з вимог щодо викладання філософії було «...навчати по формі силогістичній, робити заперечення та приймати пристойні рішення на основі правил і законів філософських».

Отже, вихованці Колегіуму, що продовжували навчання у захід­но­європейських університетах, потім успішно репрезентували українську національну еліту, збагачуючи українську культуру європейськими ідеями гуманізму. В дусі гуманізму та античної спадщини ними зверталася увага на реальне земне життя, людську особистість, наголошувалося на тому, що в цивілізованій державі людина повинна мати право на повноцінне життя, свободу совісті, слідувати велінням свого серця. Це сприяло розвитку освіти, яка б відповідала вимогам часу, відродженню, переосмисленню й розвитку власної духовної культури з її традиціями і системою цінностей. Для обгрунтування своїх поглядів звертаються до античних традицій, оскільки, якщо скористатися висловом Є.Гуссерля, Греція є місцем народження Духовної Європи. Не дивно, що саме туди й спрямовують свій погляд українські діячі в пошуках початку історії вітчизняної культури, освіти, філософії тощо. Слід зазначити, що в Древній Греції вперше в історії філософії була створена теорія виховання, що ґрунтувалась на принципах гармонії і всебічного розвитку особистості (Платон, Арістотель, Анаксімен). З арістотелівським ідеалом домобудування — типу господарювання, спрямованого на забезпечення гармонії людини зі світом, співзвучні розміркування викладача Колегіуму Г.С.Сковороди. Головний принцип з арсеналу античних педагогічних систем, що знайшов свій творчий розвиток у педагогічній теорії просвітителя Слобідської України, полягає у розумінні освіти як пізнання духовних законів життя. У ряді творів Г.С.Сковорода стверджує, що світ в усі часи скеровується всесвітнім розумом, якому людство надає різні іме­на — Бог, Дух, Істина. Саме з цим всесвітнім початком і слід якомога раніше знайомити молодь. То ж людина, яка відповідає сковородинівському педагогічному ідеалу, має вести постійні пошуки істини в реаліях життя, бачити духовну основу — «другу природу», «правду». Педагогічний підхід Г.С.Сковороди базується на концепції «сродності». Він вважав, що люди нещасні саме тому, що молодь не набула належної освіти, і намагався сам змінити ситуацію, навчаючи і подаючи особистий приклад своїм життям. Про педагогічну практику філософа пише М.Ковалинський: «Сковорода начал больше возделывать сердце молодого воспитанника своего и, рассматривая природные склонности его, помагать только природе в решении направлением легким, нежным». Освітянські інституції, на його думку, не тільки мають відповідати цим вимогам, завданням і перспективам, але в значній мірі формувати їх. Творчо осмисливши надбання античності, своїх попередників і сучасників, він повернув філософію до діалогу етико-моральної проблематики в її практичній спрямованості на людину, духовне начало в ній, розвинув комплекс ідей та узагальнювальних положень, що були актуальними не тільки для його часу, але й сьогодні потребують свого осмислення й не підлягають однозначним інтер­претаціям та оцінкам.

Отже, ідея діалогу різних систем мислення, різних цінностей, яку репрезентують освітянські програми Харківського Колегіуму, та моральна проблематика педагогічної концепції Г.С.Сковороди виявляється досить плідним ґрунтом для виникнення нових типів та видів освітньої діяльності.

&nbsp,