Роль педагога у виборі ціннісних орієнтацій дітей молодшого шкільного віку

К.Островська, Львівський національний університет ім. Івана Франка

Вивчення ціннісних орієнтацій в структурі особистості вимагає розгляду їх взаємозв’язків із самосвідомістю. Будучи результатом всього життєвого шляху людини, самосвідомість сама стає умовою спрямованого розвитку особистості, і в цьому полягає її життєво важливе значення. Самосвідомість нами розглядається як усвідомлення людиною (дитиною) самої себе, своїх власних якостей. Особливу роль у структурі самосвідомості займає самооцінка. Самооцінка — це ядро особистості, важливий регулятор її поведінки. Від самооцінки залежать взаємини дитини з дорослими, ровесниками. Вона тісно пов’язана з рівнем домагань, впливає на оцінювання результатів діяльності, пізнання тощо.

Метою нашої роботи було дослідження психологічних особливостей взаємозв’язку між змістовими характеристиками ціннісних орієнтацій учнів молодшого шкільного віку та становленням їх самооцінки.

На основі отриманих результатів ми зробили висновок, що за рахунок закріплення вибраних змістових характеристик ціннісних орієнтацій молодших школярів відбувається становлення їх самооцінки. Цей процес неможливий без активного втручання педагогів.

Тому, в першу чергу, завдання педагога полягає в тому, щоб розкрити учням ту грань самоставлення особистості, яка ґрунтується на самооцінці — це гідність людини. Самоставлення є центральною складовою емоційної сфери особистості. Формуючи самоставлення учнів, вчитель має пам’ятати про те, що молодші школярі, як правило, ще не готові оцінювати себе. Важливою якістю самоставлення особистості є самоповага — особисте ціннісне судження про себе. Самоповага формується на основі ставлення до особистості оточуючих. Самоповага — основа почуття власної гідності. Важливим у формуванні самоповаги є акцент на ціннісне ставлення до дійсності, у зв’язку з чим важливим є питання про становлення ціннісних орієнтацій дитини. Слід відмітити, що становлення ціннісних орієнтацій дитини відбувається під впливом ціннісних орієнтацій, які переважають у таких значимих середовищах, як сім’я, школа, неформальні групи ровесників. В реальності часто існує розбіжність між ціннісними орієнтаціями цих середовищ. Завданням педагога є усунення цієї розбіжності за рахунок формування в молодшого школяра ініціативи у виборі. Отже, від педагогів вимагається створення відповідного соціального простору для розгортання розвитку дитини, умовою якого є забезпечення їй свободи. Свобода — це інтенція людини приймати розумне рішення, робити доцільний вибір, це можливість бути і стати.

Педагог тоді може забезпечити свободу дитини, коли він своїми виховними діями прилаштовується до розвитку дитини, насильно не втручаючись в його перебіг, тобто лише створює умови для дитячого саморозвитку. Розвиток особистості, безперечно, має бути вільним, без насильства і примусу.

Таким чином, ключова роль у розглянутій нами проблемі належить вирішенню питання про вибір учнем цілей, цінностей, адже лише в такому випадку особистість несе відповідальність за свою діяльність, активність, спрямовану на власне самовдосконалення. Важливою умовою саморозвитку є розгортання сутності дитини, вихід за межі наявних цінностей, можливостей, ідеалів. Така поведінка можлива за умови методологічної рефлексії, яка виступає як засіб організації і регулювання навчально-виховної діяльності вчителя. Учителю бажано знати, яким способом здійснюється перехід від інформації (яка є формою уявлення знань) до особистісних знань, і зробити їх засобом практичної діяльності. З цією метою варто мати конкретну систему цінностей та їх ієрархію.