Роль психологічного фактору у релігійному розвитку особистості

Л.М. Гридковець, Київський інститут бізнесу та технологій

Християнське виховання є однією з галузей психолого-педагогічного процесу. В наших дослідженнях ми не розглядаємо надприродної дійсності, а зосереджуємо увагу на психологічних особливостях сприймання особистістю цієї надприродної дійсності, на формуванні у дитини адекватної до родинних, народних традицій християнської культури поведінки та християнської акцентуації щодо сприймання індивіда. За таких умов релігійність виступає в якості психологічного фактору, що проявляється через свідомість та релігійну поведінку людини. Дана поведінка завжди є результатом внутрішньої діяльності особистості.

Релігійність особистості може існувати або як центральний, стрижневий фактор особистісного буття людини, або як локальні релігійні прояви. У першому випадку ми маємо справу з тим видом релігійності, що є джерелом гармонізації психо­сексуального, соціального та професійного субкультурного прояву індивіда. Натомість другий вид релігійності є лише проявом традиційного компоненту культурного буття людини і має хаотичний характер проявів, де вибір духовних реалій індивіда обмежується лише другорядними життєвими проблемами. За умов відсутності цілеспрямованого розвитку духовності людини, в неї спостерігається не тільки зменшення всього духовного прошарку, але й утворення певного вакуум-духовного простору. Релігійність, як така, є нічим іншим, як актом та проблемою вибору особистості власних духовних реалій.

Стрижнево-дифузійна релігійність має два різновиди, що відрізняються між собою за особливостями релігійних переживань та релігійних станів особистості. У першому випадку джерелом релігійності виступає любов до Абсолюту, у другому — страх перед ним. Формування першого різновиду почуттів відбувається за рахунок розкриття власного творчого потенціалу особистості, другого — за рахунок домінантної активізації її регулятивно-вольової сфери.

До особистісних психологічних джерел формування релігійності належать: природний потяг, пізнання та самопізнання. Додатковими факторами стимулювання розвитку релігійних почуттів можуть виступати страх та переживання особистістю стану власної обмеженості.

Розвиток пізнавальної сфери особистості часто-густо призводить до формування в неї внутрішньої релігійності. Проте особливої глибини релігійний розвиток набуває за умов інтенсивного самопізнання особистості. Даний процес стає джерелом і засобом усвідомлення особистістю не тільки багатства власної людської психіки, набутого в наслідок активізації інтелектуальної та пізнавальної діяльності, але й відкриттям нової реальності, що ніби дозволяє «доторкнутися» людині до раніше невідомих власній свідомості та уяві переживань.

Звернення людини до Бога як такого, в часи нещастя є лише своєрідною захисною реакцією свідомості особистості, що, зазвичай, не є її виявом релігійності, а лише проявом психологічного втікання даної особистості від проблем. Проте подібне «втікання» хоча і не може бути джерелом справжньої релігійності, може спонукати людину до подальшого розвитку, а саме: до пізнання, самопізнання, екзистенційного особистісного формування.

За умов зростання дитини в християнській родині, формування релігійності відбувається спільно із розвитком та формуванням самої особистості. На духовне зростання малюка, зокрема, впливає духовно-культурний рівень батьків, наявні особливості релігійності значимих дорослих, психосексуальна та соціальна культура старшого покоління. Дитина набуває власного релігійного досвіду в першу чергу за рахунок долучення до релігійного досвіду та релігійної практики своїх рідних. В умовах активно практикуючої християнської родини подібне долучення відбувається вже в утробі матері.

Релігійність, як така, не є сталою складовою людського буття. Вона формується та змінюється у відповідності до інтелектуального, емоційного, вольового та регулятивного розвитку особистості. Проте найвагомішим у даному розвитку є духовний розвиток людини.

У реальному житті зустрічаються випадки «випереджальної релігійності», під якою ми розуміємо процес випереджального розвитку релігійності особистості у порівнянні з процесом її загального психічного та психолого-фізіологічного розвитку. Проте слід зауважити, що подібне випередження, зазвичай, є свого роду вродженою обдарованістю дитини чи навіть її геніальністю.

На формування духовної культури особистості впливає ціла низка соціальних та особистісних факторів. До соціальних належать: родина; вагомі суспільні та релігійні групи; суспільство в цілому. До особистісних: потреби, їхня ієрархія, установки; почуття, емоційні особливості психіки, види домінуючих емоцій; вольові та регулятивні настанови індивіда; зовнішні та внутрішні вчинки, досвід; інтелектуальний та пізнавальний рівень.

Проте жоден суб’єкт не може існувати поза власною статтю. Тому на формування релігійності будь-якої особистості активно впливає психосексуальний фактор. Оскільки спілкування з Богом має потрійну природу, що проявляється у взаємодії трьох систем «Я-суб’єкта — Суб’єкт», «Суб’єкт — Суб’єкт», «Суб’єкт — Об’єкт», то сама Надприродна дійсність з позиції психологічної обмеженості поєднує в собі якості власного внутрішнього Я людини, неповторність особистісної іпостасі іншого суб’єкта та трансцендентність об’єкта. В кожній складовій спілкування особистості з Абсолютом присутній психосексуальний компонент особистісної свідомості індивіда, тобто кожна людина має потреби, емоційні переживання, релігійний досвід та стани, обумовлені приналежністю її до конкретної статі. Останнє є причиною наявних відмінностей релігійної поведінки чоловіків та жінок.

Найвищого прояву релігійний досвід набуває у містичному досвіді.

Процес формування та розвитку релігійності у будь-якої особистості є дуже складним, багатогранним та багатофакторним. Він залежить від історичних, релігійних, традиційних, соціальних передумов та особистісних властивостей, станів та досвіду людини.