Розвиток духовності як граничної цінності людського існування

І.Сидоренко, Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, Київ

В якийсь момент життя кожної людини, особливо в тяжких ситуаціях, підводить нас до усвідомлення духовності, коли ми підіймаємо очі до неба...

К.Юнг в одній із своїх книг висловив думку, що всі релігії є не що інакше, як системи зцілення психічного нездоров’я. Психологія все більше і більше турбується проблемами духовності. Людина не може жити без віри. А любов (в самому широкому її розумінні) можна назвати граничною і реальною потребою людського існування.

Як стверджував Юнг, щоб жити, нам потрібні «віра, надія, любов і мудрість».

Тобто духовність перш за все пов’язана із здатністю людини любити, радіти життю у всіх його проявах. Адже світле і духовне живе в кожному з нас.

На жаль, людина не навчилася шукати любов в собі самій, все їй здається, що вона, як вогнище серед холодного поля, повинна її зігріти ззовні. Насправді, яку б велику любов не знайшла людина біля себе, як би її не любили, але поки в ній самій немає джерела любові, саме джерела, а не резонатора любові, вона не стане такою, якою постійно мріє — схожою на Творця.

Поки людина не зрозуміє, що джерело любові — це вона сама, поки вона не понесе цю любов іншим, до тих пір сенс її існування завжди буде мати ризик щезнути.

Любов — це не стільки благодать, скільки вдячність. Вдячність Творителю за те, що ти опинився серед живого і неживого із своїми стражданнями і радістю. Це вдячність за контакти, наповнені зустрічним рухом до нас. Вдячність — це та істинність зв’язків з іншими, яка відчинить людині будь-які двері.

Хочемо ще розкрити іншу сторону духовності — смисл страждань людини і їх вплив на розвиток духовності.

З часів первісного суспільства медицина і релігія були пов’язані між собою, оскільки в більшості своїй саме страждання сформували у людини релігійне почуття, думки про Бога.

Страждання і щастя — дві сторони одного і того ж процесу. Страждання нам надане як особлива форма для відчуття щастя при порівнянні різних станів. Щоб відчути злети щастя, потрібно знати і ціну падіння. Жебраки знають ціну Духу і його сили.

В.Франкл пише: «...Саме тут ми зустрічаємо центральну тему екзистен­ціалізму: жити — означає і страждати, вижити — значить знайти смисл страждань. Якщо в житті взагалі існує смисл, значить повинен бути смисл і в стражданні, і в умиранні».

Франкл цитує Ніцше: «Те, що мене не вбиває, робить мене сильнішим».

Страждання являється обов’язковим елементом реакції організму і може бути зовнішнім і внутрішнім. Зовнішнє страждання залежить від бажань. Внутрішнє страждання — від недосконалості самого організму. Зовнішніми стражданнями можна керувати, свідомо переводячи бажання під контроль свідомості. Внутрішні страждання нескінчені, але ними теж можна керувати свідомим переключенням уваги на інший полюс страждань — на блаженство. Два полюси «радість — страждання» повністю можуть обертатися в свідомості людини так, як можна обернути розуміння того, що процес руйнування і процес творіння є лише одиничними випадками більш ширшого процесу Життя і перетворення.

Страждання є лише досвідом негативної оцінки процесів подолання.

Можеш ти жити в стражданнях і розуміти, що його подолання і є рухома сила духу? Дехто вважає, що процеси подолання руйнують організм, а не тренують його. Але хочемо зазначити, що руйнують вони негативне, а значить лінь, нестриманість, роздратування тощо, тоді як позитивні сторони характеру і особистості посилюють.

Хочемо відмітити ще один момент. Часто страждання (душевне) людини пов’язане з почуттям провини. Екзистенціальний терапевт Маурер відроджує поняття гріха, щоб пояснити страждання людини, і впевнює, що замість того, щоб зменшувати почуття провини пацієнта, терапевт повинен допомогти йому усвідомити провину і виправити те, що можливо.

Психотерапевти-екзистенціалісти приймають це почуття провини як своєрідний індикатор того, що неправильно в житті клієнта, і що він повинен виправити.

Людина повинна навчитися розуміти, що тільки вона сама несе відповідальність за те, чому вона страждає «сьогодні», і що це напряму пов’язане з тим, що вона наробила «вчора».

Також нерозривно пов’язані між собою поняття духовність і свобода. Дехто вважає, що свобода — це робити завжди те, що хочеться. Але духовна свобода — це перш за все свобода від будь-якої залежності, свобода від гріха. І саме осмислення духовності може допомогти кожному стати вільною людиною.