РОЗВИТОК ДУХОВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ЗАСОБАМИ ПРАВОСЛАВНОГО ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

В.Рашковська, Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г.Короленка

Доля України і нашої «національної ідеї» нерозривно пов’язана з православною духовністю. Національна школа — це відновлення своїх духовних традицій. Звернення до духовного досвіду православ’я залишається актуальним, адже саме в області релігійних та духовних аспектів народ будує систему духовних цінностей, подає ключові питання етики та вирішує їх у відповідності з характером національного світогляду.

У православ’ї знайдено адекватні художні засоби для втілення такого духовного досвіду в неперевершених взірцях образотворчого мистецтва. Воно залишиться невмирущою проповіддю, яка зберегла могутній духовний потенціал і може суттєво збагатити сучасну педагогіку духовними надбаннями.

У православ’ї всі художньо-композиційні засоби спрямовуються на духовне становлення особистості. Тому православне мистецтво називається «художнє таємнознавство» (Максим Сповідник, VII ст.), «путь горнього сходження» (П.О. Флоренський), «незрима сходинка до християнства» (М.В. Гоголь). Це мистецтво ґрунтується на свято отецькій концепції особистості. Зростання особистості сприймається як художня творчість, в результаті якої повинен постати особливий «образ» — досконала у духовному відношенні людина.

Сприяють цьому процесу ведучі світоглядні категорії православного образотворчого мистецтва — символічність, канонічність, софійність, соборність. Вони об’єднують на естетичному ґрунті два ряди — понятійний та ціннісний, в котрих поєднуються гносеологія, онтологія, аксіологія, містика, естетика, етика. Таке поєднання містить високий педагогічний потенціал розвитку духовної особистості засобами мистецтва.

СИМВОЛІЧНІСТЬ. У православ’ї мистецький символ ніколи не буває нейтральниим, ієрархія символів — це завжди ієрархія цінностей. Спілкування з православним символом приводить до «оновлення розуму», тобто до його впорядкування за ціннісним рядом.

КАНОНІЧНІСТЬ. Православне мистецтво ґрунтується на строгих тра­диційних канонах, які соборна свідомість визнала художнім втіленням істини. Канон показує духовне зростання особистості, яке має нижні і верхні межі (від «личини» до «лику»). Лик — це прояв онтології, зображення духовності особистості.

СОФІЙНІСТЬ — єдність краси, мудрості та мистецтва в єдиному образі. Образотворче православне мистецтво, стверджуючи софійне призначення особистості, закликає її збагнути мудрість світу, преобразити свій внутрішній світ. Отримана мудрість набуває рефлекторного характеру. Вона не лише звертається до зовнішнього світу, а через нього — до внутрішнього світу, до збагнення сенсу життя.

СОБОРНІСТЬ — системність морально-етичної орієнтації. Соборність була ведучою духовною умовою національної єдності в Київській Русі. Ця категорія сприяє розвитку дукількх виховних напрямків: патріотичного, національного, екологічного, соціального.

Отже, світоглядна глибина та духовна наповненість категорій право­славного мистецтва стає своєрідною художнью трансценденцією в області вищих цінностей. У православному мистецтві художніми засобами чітко відбудо­вується ієрархія життєвих цінностей, так звані «аксіологічні сходи» — критерій орієнтації особистості в природі, світі, соціумі, своїй душі. Залучення в сучасну освіту православних «аксіологічних сходів» стане приєднанням до чистих джерел духовності свого народу, допоможе молоді стати сильною і мудрою, не дасть їй збитися на манівці, спокуситися фальшивими цінностями. Повернення до національних витоків сприятиме подоланню історичного невігластва і національного безпам’ятства нашої молоді.