Сакральна постать пташки у традиційній культурі

М. С. Верговська, ІМФЕ ім. Т. М. Рильського НАН України, Київ

Сюжет пташки як сакральної персоналії присутній чи не в усіх зонах культурного поля — фольклорі, побуті, мистецтві, матеріальній культурі, ритуалістиці, але й досі немає чіткого окреслення його сакрального змісту. Водночас в етнічній свідомості ще не згасла сакральна роль пташки, в реаліях етнічної спадщини ще збереглася віра, що саме пташки переносять душі покійних у Вирій і назад на ритуальне запрошення роду. І досі сезонну міграцію перелітних птахів пов‘язують із Вирієм як сакральною зоною високих рівнів святості. Певно, це і спричинило введення дальніх пташиних перельотів у культуру з сакральною метою.

Весною пташки виступають як носії особливо високої святості Світу-Вирію, якої вони набули, перебуваючи зимою у Вирії. Для прикликання таких сакральних пташок печуть із тіста їхні подоби (жайворонки, соловейки тощо) чи навіть їх частини (гальопи, дужики) [5, 207]. За давнім звичаєм діти виходять із цим печивом на вигони, пагорби край села, співають веснянки-заклички до пташок, що летять із Вирію. Пролітаючи, пташки втілюються у свої подоби й освячують їх, а діти, з‘ївши це печиво, теж освятяться.

Особливо сакральна роль пташок у весільному обряді, коли вони не лише приносять душі предків (пташки на короваї, рушниках та у весільній пісні нареченій-сироті [2, 19]), але й священні душі майбутніх дітей молодим. Саме цю сакральну дію містить ритуал «журавля» в кінці весілля [4, 97-98].

Печена з тіста пташка є атрибутом похоронного й поминального обрядів, це обрядовий заклик до пташки як священного носія душ у Вирій, який є духовною метою похорону. З пташкою пов‘язують і переміщення духів предків із Вирію до роду на поминки, на свята. На підвіконня сипали борошно, а на ранок дивились: як є пташині сліди, схожі на курячі, то душа покійного навідувалась [1, 247]. Сідаючи за різдвяний стіл, проводять рукою по лаві, щоб бува не сісти на пташки-душі.

Та є у хаті місце для пташок-душ роду і на повсякдень, і на кожному святі, на яке закликають духів предків. Щоб було де сісти, пташкам-душам на полицях між іконами лишають невеличкі проміжки.

На Зелені свята для пташок-душ свого роду ставлять клечання: священний дуб перед порогом хати, перед вікнами — берізки, «щоб русалки колихались», попід стріхою і в хаті густо «замаюють» клечанням, згідно традиції роду (липою, кленом, берестом тощо). Душі неправедно померлих (утопленики, душогубці, русалки, нявки тощо), які не потрапили через духовну диструкцію у Вирій і залишаються неприкаяними у навколишньому просторі, теж запрошуються на троїцькі поминки. Для них закопують на вигоні високу березу або дуба («дука»), на гілочки пов‘язують стьожки полотна («русалкам на сорочку»), стрічки, які досвятять неприкаяні душі, щоб вони змогли досягти Вирію. Подібно і душі дітей, померлих нехрещеними, досвячують полотнинкою, яку кидають на кущ, коли чують, як неприкаяна пташка-душа дитини квилить жалібно по кущах на садибі батьків. За народними віруваннями після такого освячення душа померлої дитини полине у Вирій [3, 46].

Парні зображення пташок на «вітряках» хатніх дахів, мальовані або різьблені над вікнами, шиті на рушниках поряд з «квіткою», — це теж пташки Вирію, що носять душі предків і майбутніх дітей. Поліські рушники, ткані «у журавлі», зі спрямуванням знаків у різні боки, моделюють двосторонній рух душ предків — запрошення і виряджання. Пташок-душ, присутніх на Водохрещі, виряджають у Вирій, відлякуючи стуком, а на Трійцю русалок-пташок випроваджують — гонять, махаючи клечанням.

Значущою й змістовною є сакральна роль пташиного пір‘я як святителя у весільному вінку, в чоловічих головних уборах, у будівельному обряді «заклащин».

У народній культурі бачимо традиційних пташок і десакралізованими — дитячих свищиків, пряників-пташок. Певно, і вони, як і ті, що досі бережуть сакральність, були засобом духовної гармонізації в енергетично структурованому Світі-Вирії, засобом духовного зв‘язку роду з потужними священними зонами Світу, засобом буття за засадами духовної, священної цивілізації.

Література

1. Петров В. Передхристиянські релігійно-світоглядні елементи. Генеза народних звичаїв і обрядів // Енциклопедія українознавства.— К., 1994. С. 244-249.

2. Свадебныя пЂсни въ Лубенскомъ уЂздЂ, Полтавской губерніи. Собралъ В. М. Милорадович.— К., 1890.— 65 с.

3. Свирида Р., Верговський С. Генеза нитки й тканини в традиційній культурі українців // Образоворче мистецтво.— № 1-2.— К.,1999.— С. 46-47.

4. Свирида Р., Верговський С. Шляхами виявлених Хв. Вовком і В. Петровим духовних засад явищ етнічного минулого // Матеріали до української етнології.— Вип.3(6).— К.,2003.— С. 93-106.

5. Страхов А. Б. Полесское буськовы лапы, галёпа // Полесский этнолингвистический сборник.— М., 1983.— 288 с.