Сакральні засади життя

Р. О. Свирида, Музей народної архітектури та побуту НАН України, Київ

Процес вишивання і вишиті вироби в народі називають шиттям. Це лексичний слід генези орнаментування ниткою від шевства — зшивання шматків шкіри, традиція якого на десятки тисячоліть випереджає появу нитки і тканини у далекому палеоліті, про що свідчать кістяні проколки. Ця археологічна галузь культури шиття збереглась у шевстві з технікою шила і дратви — дертого на пасма сухожилля із вкрученим у ньому на смолі волосом. Нитка, голка і тканина відкрили нові етапи культури шиття. Але безперервність цього процесу переконує у спільності засад шиття, принаймні, від палеоліту. Ввівши знаки, які утворює нитка (сухожилля, дратва, лико) в процесі зшивання, у коло священнодії меандрово-сосонкової, ромбічно-пір‘їстої орнаментики палеоліту, переконуємося, що зшивання також є священнодією утворення ниткою священної структури, варіанти якої можемо вивчати за фіксованими у традиційних виробах швах для зшивання окремих частин одягу. Виділення таких швів кольоровою ниткою є додатковим доказом сакральної семантики зшивання — шиття у минулому.

Винесення шитих священних знаків на поле шкіри, тканини утворило цілу галузь культури, яка дозволила значно повніше відбити світоглядні засади буття, втілити їх у традиційну культуру. Завдяки широким можливостям моделювання системи священних знаків шиття стало чи не найпотужнішим елементом освячення людини із введенням його в культуру тканини, шкіри, а відтак, і в одяг, і побутову тканину, Коли виходити з уяви, що всі дії шиття мають сакральний смисл, то в шитті мають відбиватись всі етапи духовного розвитку, сакральних уявлень, через які проходило людство, зі співіснуванням етапів і засад у комплексних культурних традиціях етносу. Дійсно, хоч шиття є порівняно новим виявом культури, але воно включило всі складові сакральних уявлень, накопичених за час буття культури людини. Це традиції зубчатих країв, що проходять крізь традиційні культури від перших відомих витворів людини 2,6 млн. років тому, до етнічної спадщини. Це духовна дія моделювання зубатих істот (можливо, людини) з духовною метою прикликання в середовище людини духовності модельованих, можливо, як духів покійних, предків. Це і новий етап семантичного навантаження зубчатого краю духовністю священного кільця, коли до зубців додалася вся існуюча в культурі система священних знаків, витворена шляхом моделювання природних структур як священних, як відповідної до матеріальних структур структури духовного поля Світу. Ілюструють ці процеси складні смуги сосонково-ромбічних орнаментів, що доповнюють і продовжують зубчато-меандрові краї (поділки, рукави, коміри, пазухи) та зшиті частини сорочок (вуставки), кожухів, свит, керсеток, а також краї-береги хусток, божників, рушників.

У колі сосонково-пір’їсто-ромбічно-меандрових структур їх численні розвинені варіанти носять назви навколишніх природних виявів і дійсно повторюють їхні структури й характерні форми: хмелик, гречка, сливка, ружа, баранці, восьмиріжки, хрещики тощо. Це не свідчення втрати космічно-сакральних уявлень і заміна їх побутовими, які багатьма дослідниками вважаються бездуховними, позбавленими сакрального змісту (подібно до виявів культури антично-європейського типу). Навпаки, це свідчення етнічних сакральних уявлень про структури природних виявів як складових священних структур усього космосу — і далекого, і близького.

Орнаментика шиття ділиться на геометричну і рослинну. Цей поділ нечіткий, переважно визначається двома різновидами шиття — лічильного чи, принаймні, пов’язаного зі структурою тканини, і шитого вільними швами. Сакрально вони рівноцінні, подібна і їхня генеза, адже сакральними прототипами, об’єктами моделювання шиттям є прямолінійні структури мінералів (сніжинки, кристали солі, кварцу тощо), тварин (пір’їни), рослин (структура дерева-рослини-листочка). Про спільність геометричної й рослинної орнаментики говорить подібність традицій їх застосування у геометричному шитті жіночих сорочок, рушників складних рослинних структур «ламаних гілок», «стовпів», кругів з численним орнаментально-рослинним заповненням. Про спільність говорить і різна семантика одних і тих же елементів; так, восьмиріжку ще називають і зіркою, і квіткою. Та чи не змістовніше сакральну семантику і генезу рослинного шиття демонструє сюжет «квітки» на давніх рушниках старожитньої Київщини. І в геометричному, й у вільному шитті цей сюжет є у різних варіантах, і в кожному з них простежується графічне моделювання ідеї зародження священної структури заквітчаної рослини: від крапки-душі, з якої ростуть гілочки-листочки, священної хрещатої чи ромбічної структури-душі, з якої також ростуть гілки, до перетворення цієї душі на пишну квітку на центральному пагоні, а то й на вазоні. Сакральна семантика всього сюжету «квітки» підкреслюється геометричним (сосонковим, ромбічним, меандровим, шаховим, хрещатим та ін.) заповненням усіх обшитих по контуру елементів орнаменту. Найпотужніше арсенал святості шиття застосовуюь у таких сакрально значущих витворах, як святкові жіночі сорочки і святкові рушники, що донині бережуть сакральну функцію духовно-енергетичної якості буття.