Сакральний простір і час у святилищі сінто

С. В. Капранов, Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України, Київ

Храм (святилище) у будь-якій релігії, будь-якій культурі є єдністю сакрального місця і сакрального часу. Сакральне місце утворюють, наприклад, архітектурні споруди; сакральний час — ритуали, обряди, свята. Крім того, як сам храм, так і його місце розташування, архітектура, сакральні зображення тощо тісно переплітаються з міфологією, культурою, священними текстами відповідної релігії, утворюючи свого роду текст чи навіть гіпертекст. Згадана проблематика, у класичному вигляді сформульована у працях М. Еліаде, Т. Буркхардта, П. Флоренського, а також тартусько-московської школи, сьогодні в Україні найкраще розроблена на матеріалі християнських храмів А. Дружиніною, Ю. Завгороднім, М. Яцівим тощо. Сінтоське святилище (дзіндзя) має при цьому свою специфіку, із такого погляду майже не досліджену. Структуру типового святилища описано у книзі А. Накорчевського та статті Г. Навліцької. Ми пропонуємо розглянути з описаної вище позиції одне конкретне сінтоське святилище. Для цього ми обрали Сумійосі-тайся в м. Осака — одне з найдавніших і найвідоміших святилищ Японії.

Стандартна структура сінтоського святилища включає священну браму (торії), місце обмивання рук і роту (темідзуя), павільйон для камі (сінден), павільйон для поклонінь (хайден). Крім того, на території більшості святилищ є храмовий офіс (сямусьо), священне древо (ґо-сімбоку), стенд для дощечок — ема, павільйон для священних танців (каґура-ден) тощо. У просторовому аспекті головне — відокремити сакральний топос від профанного. У сінто для цього використовують символічні засоби: огорожа, рів із водою, торії, сіменава, комаіну. Власне храмом у вузькому значенні слова, тобто місцеперебуванням божества, можна назвати тільки сінден. До нього не допускають мирян, і він, таким чином, є сакральним максимумом святилища. Отже, просторова структура сінтоського святилища ієрархічна: сінден має вищий рівень сакральності, ніж решта території святилища, а зовнішній простір узагалі профанний. Однак у Сумійосі-тайся просторова структура набагато складніша.

Святилище Сумійосі-тайся знаходиться у південному передмісті м. Осака. За традицією, святилище засновано у ІІІ ст. імператрицею Дзінґу. Можна припустити існування храму в Сумійосі, принаймні, з поч. V ст. Переказ, зафіксований у «Ніхон сьокі», твердить, що боги самі обрали місце для святилища.

Головний вхід до святилища розташований на північному заході, але зветься він «Великою Західною брамою». Тобто святилище орієнтоване на схід (точніше, на південний схід). Величні торії, прикрашені мотузкою сіменава з китицями, охороняють із зовнішнього боку кам’яні «левособаки» (вираз А. А. Накорчевского) — комаіну. За ними починається пряма «паломницька дорога» (сандо), по боках якої стоять кам’яні ліхтарі і два павільйони для дощечок ема (емаден). Дорога веде до ставка, через який перекинуто яскраво-червоний міст Соріхасі (Тайко-басі), побудований 400 років тому — одна з найвідоміших споруд святилища. Міст охороняє ще одна пара комаіну.

Територію між Західною брамою і Соріхасі можна вважати своєрідним переддвер’ям святилища. На ній розташований «божественний сад» (сін’ен), а також стайня, де знаходиться білий «божественний кінь» (сінме, аоума).

Перехід через ставок по мосту символізує очищення водою (вважається, що в давнину святилище оточував рів, що переходили убрід ). Відразу ж за мостом знаходиться місце для обмивання рук і рота — темідзуя. Усе це разом — водяна перешкода, міст, комаіну, що його охороняють, і темідзуя — свідчить, що ми потрапили на територію з вищим сакральним статусом. Це вузька смужка землі, по якій перпендикулярно головній паломницькій дорозі проходить «паломницька дорога дня Зайця» (у-но хі сандо). У цій зоні «другого рівня сакральності» знаходиться одне з численних «прилеглих святилищ» (сесся) — капличка Дракона (Тацу-ся), присвячена богині Мидзуха-но ме-но камі, і «Камінь Народження» (Тандзьосекі), біля якого моляться про полегшення пологів.

Зазвичай темідзуя — це навіс, під яким знаходиться скульптура дракона, з пащі якого стікає вода в маленьку водойму. У Сумійосі-тайся замість дракона стоїть білий заєць — символ святилища. За переказом, імператриця Дзінґу заснувала це святилище першого дня Зайця місяця Зайця року Металу й Зайця (Каното-у). Металу, як відомо, відповідає білий колір.

Далі головна паломницька дорога веде до сходів. Піднявшися ними, прочанин знову проходить через торії (Каку-торії або ж Сумійосі-торії) і потрапляє на обгороджений майданчик, де розташовані головні споруди святилища (підйом і проходження через торії символізує ще одне підвищення рівня сакральності). Таким чином, у просторовій структурі Сумійосі-тайся можна виділити чотири рівні сакральності — до четвертого відносяться головні храми (сінден, хонден чи хонґу).

На відміну від звичайних святилищ, у Сумійосі-тайся не один сінден, а чотири — за числом головних камі, яким тут поклоняються. Це тріада морських божеств Цуцуноо, народжених під час обмивання Ідзанаґі від скверни світу мертвих : Сокоцуцу-но Омікото, Накацуцу-но Омікото та Увацуцу-но Омікото. У четвертому сіндені поклоняються імператриці Дзінґу, обожненій під іменем Окінаґатарасі Хімемікото.

Ці будівлі побудовані в особливому стилі «Сумійосі-дзукурі». Три хонґу (присвячені трьом божествам Цуцуноо) розташовуються вздовж головної осі святилища «північний схід — південний захід». Цей напрямок традиційно позначають знаком Дракона (Тацу), з яким пов’язана згадана раніше каплиця Тацу-ся. Четверте хонґу (присвячене імператриці Дзінґу) знаходиться поруч із третім. Крім того, тут знаходиться каґура-ден, хараї-ден (павільйон для обрядів очищення), кіто-ден (павільйон для молитви), а також дві маленькі каплиці: праворуч від хонґу — Хоко-ся («Святилище списа»), ліворуч — Тате-ся («Святилище щита»), присвячені відповідно Фуцунусі-но мікото й Такемікацуці-но мікото. Трохи далі ліворуч знаходиться Омото-ся — один із храмів для поклоніння камі інших святилищ (масся). Він присвячений Тамомі-но сукуне та Іціхіме-но мікото. По обидва боки від центрального майданчика, а також за ним знаходяться численні другорядні храми і каплиці (масся й сесся), інші сакральні об’єкти (наприклад, священне рисове поле), а також будівлі, що безпосередньо культу не стосуються — офіс-сямусьо, сховище для старовинних речей і книг (Сумійосі-бункакан), зал одружень, зал бойових мистецтв (Сумійосі-будокан) зі стрільбищем для кюдо тощо.

На території, що прилягає до Сумійосі-тайся, знаходяться два «зовнішніх святилища» (кьоґай-масся): Отосі-ся й Асадзава-ся. Ще два «зовнішніх святилища» розташовані далеко — на території осакського порту і в м. Сакаї. У свою чергу, святилище Сумійосі-тайся, разом зі святилищами Сумійосі-дзиндзя в м. Хаката преф. Фукуока й у м. Сімоносекі преф. Ямаґуці, складає ядро «мережі» святилищ Сумійосі, розкиданих по всій Японії (їх 2139).

Структура сакрального часу святилища втілена в циклі свят-мацурі й обрядів календарного циклу. Місячний цикл має п’ять святкових днів: перший день місяця (сакудзіцу-сай), перший день Зайця кожного місяця (у-но хі сай), перший день Дракона кожного місяця (хаттацу-сай), п’ятнадцятий день місяця (дзюґоніці-сай) і двадцятий день місяця, коли проводиться молебен за безпеку на морі й у дорозі (кайдзьо-коцу андзен кіґан-сай). Святкування дня Зайця пов’язано з днем заснування святилища, а дня Дракона, мабуть, із напрямком головної осі храму. Крім того, культ Сумійосі здавна пов’язаний з морським драконом. Річний цикл має 26 основних свят, з яких найбільш відомі: Тока-сіндзі (4.01), Аоума-сіндзі (7.01), Микеці-сіндзі (13.01), Мацунае-сіндзі (3.04), У-но-ха-сіндзі (перший день Зайця п’ятого місяця), О-тауе-сіндзі (14.06), Мікосі-араї-сіндзі (третя субота й неділя сьомого місяця), Сумійосі-сай (Накосі-но-охараї-сіндзі, 31.07) і Такара-но-іці-сіндзі (17.10). Крім того, кожне «прилегле» чи «другорядне» святилище (сесся, масся) має свої свята.

Наведений вище огляд структури Сумійосі-тайся показує складність і багатогранність феномена, що зветься «дзіндзя» — сінтоське святилище. Різноманітні культові та інші споруди, а також свята, на перший погляд, мало пов’язані між собою, утворюють систему, кожен елемент якої пов’язаний із міфологією або священною історією. В основі її лежить, по‑перше, теогонічний міф, по-друге, міф про заснування святилища. У структурі сакрального простору можна виділити чотири рівні, межі яких позначені відповідними символічними засобами. Просторові елементи пов’язані з часовими і візуальними символами (наприклад, святкування дня Зайця пов’язане із зображенням білого зайця, головна вісь храму — зі святкуванням дня Дракона, каплицями, пов’язаними з божеством-драконом, функцією захисту мореплавців тощо). Переплетіння таких зв’язків, непомітних для стороннього, але зрозумілих для прочанина, утворює насичене смислове поле, в якому стає можливим дотик до сакрального виміру буття.