Семіотика антропоморфізму та проблематика міфологем свідомості

Г.&nbsp,М.&nbsp,Стояцька, Київський інститут внутрішніх справ

Антропоморфізм як закономірне загальнокультурне явище міфічної свідомості неодноразово ставав об’єктом семіотичних пошуків &#151, зокрема в той чи інший спосіб він активно досліджується синтактикою та семантикою (в площині яких його вивчення мало відрізняється від схеми вивчення формалізованих мов науки). Втім, в даній сфері більше питань, аніж відповідей &#151, багато в чому за рахунок сциєнтистської &#171,просвітницької&#187, (Г.&nbsp,Г.&nbsp,Гадамер) спрямованості більшості досліджень.

Міф як будь-яка знакова система наділений глибоким соціальним смислом. Але він набуває статусу соціальної системи лише завдяки мові і тим самим втрачає потужну складову своєї ідеології. Антропоморфізм як транслінгвістичне явище міфологічної культури, надає міфові додаткової позамовної ідеологічності, покликаної утримувати у своїх рамках свідомість реципієнта.

Завдяки застосуванню традиційної схеми дослідження &#171,від міфу до логосу&#187, антропоморфізм в рамках академічної методології &#171,не дотягує&#187, до поняття та об’єкта вивчення. Тому відмова у постсучасній ситуації диференціювати антропоморфізм у його класичному розумінні виправдовується нашою спробою інтерпретувати його як максимально широке культурне явище в площині &#171,від логосу до міфу&#187,.

В даній площині відкривається ряд цікавих особливостей. По-перше, специфіка антропоморфізму як світоглядного явища полягає в тому, що він не знає нічого для себе зовнішнього. Подібна тотальність не надбудовується зовнішніми чинниками &#151, вона іманентна антропоморфізму в усіх ланках його існування. Але одночасно ця тотальність суттєво ускладнює дослідження антропоморфізму, адже застосовуються для цього дослідження традиційні уявлення про нього як про стихію первісної примітивної ментальності локальних культур. Саме тому, по-друге, семіотика &#151, чи не найоптимальніше наукове та методологічне сере­довище серед філософських парадигм сьогодення, яке створює сприятливі умови для детального дослідження антропоморфізму саме як знакової системи.

Семіотика антропоморфізму як стратегія дослідження продуктів міфологічного світосприйняття застосовує всі ті ж знакові методи (Р.&nbsp,Барт), не дивлячись на те, що сьогодні тотальним міфом є штучний панкультурний витвір &#151, інформаційні технології, &#151, який значно відрізняється від того типу міфу, який було залучено у коло пошуків структуралізму (К.&nbsp,Леві-Строс, К.&nbsp,Леві-Брюль). І ця неоміфологізація як рефлексивний культурний процес не припиняється ані на рівні ідеології, ані на рівні серійності свідомості.

Епохальна свідомість техногенного суспільства в останні десятиліття стала стратегією та умовою виживання, а в певному смислі, навіть типом етики, яка перш за все має на меті принцип самозбереження. Високотехногенний тип індивідуальності у ХХ &#151, ХХІ століттях взамін грандіозних цивілізаційних міфів (типу &#171,донкіхотства&#187,, &#171,гамлетства&#187, чи &#171,маоізму&#187,) напрацював альтернативний міфічний тип &#151, віртуальний. Він визначається новим культурним простором, де нові теми знаходять висловлювання за допомогою нових медій, ілюструючи нові принципи і орієнтуючись на нову аудиторію з новою ідеологією (Ж.&nbsp,Бодріяр, Ф.&nbsp,Джеймсон). І якщо можна з впевненістю стверджувати, що як проявлення потужності та влади окремого суспільного прошарку, цифрова дійсність, без сумніву, занурила світ у велику історичну кризу, то для культурного контексту сьогодення вона виявилась досить конструктивною.

Новітня міфологія швидко оволодіває навичками позитивного використання альтернативних можливостей віртуальної реальності, і на сучасному етапі знакові методи дослідження в цій сфері є найбільш дієвими.