Соціально-утопічні мотиви в українському фольклорі (на матеріалі легенд та переказів Нижньої Наддніпрянщини)

І. Павленко, Запорізький національний університет

Питання про існування та характер функціонування соціально-утопічних легенд в російському фольклорі ґрунтовно досліджувалося К. В. Чистовим. Щодо українського фольклору, то, теоретично визнаючи можливість їх існування, жоден з дослідників неказкової прози не звернувся до спроби підтвердити власні тези конкретним фольклорним матеріалом та бодай визначити основні типи цих мотивів (ми свідомо звертаємося до вирішення проблеми на рівні мотиву, а не жанру). За спостереженнями К. Чистова, у російському фольклорі можна виокремити легенди про «золотий вік», «далекі землі» та «визволителів».

Спостереження за динамікою розвитку та трансформації традиційного фольклору Нижньої Наддніпрянщини дають змогу стверджувати, що в різні часи з різною інтенсивністю тут функціонували твори, у яких домінуючим був один із названих соціально-утопічних мотивів, значною мірою пов’язаний із фольклорно-історичною пам’яттю про Запоріжжя.

Записи Я. Новицького засвідчують побутування серед російського населення регіону переказів про запорозькі землі як «далекі землі», тобто таку місцевість, де втілено ідеал щасливого та заможного життя. І саме акцентування багатства та значної кількості незаселеної та необроблюваної землі, мінімалізації праці на ній частково спровокувало масову міграцію на ці землі. Своєрідно провокативна роль мотиву Запорожжя як багатої плодючої землі відзначена у фольклорних записах Д. Яворницького. Є всі підстави припускати, що цей мотив був поширений ще за часів існування Запорожжя, адже недарма сюди стягувалися люди з різних регіонів України.

У період активної фольклористичної роботи в регіоні було записано низку легенд та переказів про Запоріжжя як «золотий вік»: гіперболізувалися багатства краю, надзвичайно сприятливі умови для розведення худоби, мисливства та рибальства, практично у кожному творі простежувалося втілення селянського, а не козачого суспільного ідеалу, оскільки на першому плані завжди була земля. Мотив «золотого віку» традиційно корелювався із мотивом «втраченого раю», оскільки всі блага та едемські стосунки між людиною та природою були лише за часів запорожців, після розгрому Січі та розпорошення спільноти збідніла і стала звичайною запорозька земля.

Мотив «визволителя» пов’язаний у регіоні із ностальгією за козаччиною і реалізований як мотив безсмертя найбільш популярних героїв нижньо­над­дніпрян­ського історичного фольклору — Сірка та Палія, які у потрібний час можуть повер­нутися та відновити старі — запорозькі — порядки. За переказами, що побутували у середині 19 ст. та засвідчені записами Г. Надхіна, народ покладав сподівання на відновлення втраченого раю на сина останнього отамана Запоріжжя Петра Калнишевського.

Отже, фольклорні записи Г. Надхіна, Я. Новицького, Д. Яворницького, П. Дзяковича та ін., зроблені у другій половині 19 ст., засвідчують, що у легендах та переказах на теренах колишніх Вольностей Запорозьких були поширені мотиви «далекої землі» та «золотого віку», хронотоп яких збігався із часопростором історичного Запоріжжя, і «визволителя», що асоціювався із заслуженими козацькими ватажками чи їх прямими нащадками та втілював мрію про відновлення Запоріжжя або принаймні про соціальне звільнення.