СВІТОБАЧЕННЯ ТА СВІТОРОЗУМІННЯ: ПРОБЛЕМА ХУДОЖНЬОГО ВІДТВОРЕННЯ

Т.Орлова, Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури, Київ

Проблема художнього образу, змісту того, що генерує митець і репрезентує твір, поставала перед усіма, хто намагався збагнути сутність мистецтва. Хоча поняття художнього образу досить пізнього походження, увійшло у філософський обіг з теорією Гегеля, трактування самого феномену протягом тисячоліть демаркувало різноманітні, часто гостро контраверсійні естетико-художні позиції. Діапазон протистоянь простягався від розуміння образів-ейдосів як субстанційного буття сутності чи результата еманації Божої до переконаності у віддзеркаленні ними соціальної або фізичної реальності. Проблема художнього образу не втратила актуальності і у новому тисячолітті, навіть виступаючи у вигляді розлогих доведень її ніби несвоєчасності і декларацій про самови­черпаність художньої образності у мистецтві сьогодення.

Зважаючи на різноманітність світової художньої образності не може бути вирішеною лише на рівні аналізу сигніфікативно-семантичного відношення, шляхом долання альтернатив «реалізм-антиреалізм», на що переважно робився наголос у дискусіях. Розкриття природи художніх образів потребує більш широкого методологічного  підходу, он­то­логічнофеноменологічного окреслення кола їх існування. Вихідною тезою аналізу має бути те, що художній образ являє собою специфічну синтезуючу форму свідомості, у котрій чуттєвість естетичних явищ  перетворюється у феномен духовної культури. Саме художня образність ставить мистецтво у ряд світоглядних моделей буття, вищих форм духовного освоєння світу.

 Онтос, культурна реальність передзадані художнім образам, отже останні неухильно корелюються з формами буття. Але образи художньої свідомості виходять за межі онтологічних значень у сферу коннотацій, бо мистецьке освоєння дійсності включає крім відображення вираз думок, оцінки, почуття митця, несе у собі ідеали, загальнокультурні змісти.

Специфіка художіх образів у різних видах мистецтва досить відмінна. Вона залежить від ступеню опосередкованості їх зв’язку з оточенням, спрямованості на різні області буття: на зовнішній, онтологічний або внутрішній світ людини. У відтворювальних мистецтвах духовне осягнення, оцінка дійсності, самовираз автора здійснюється через організацію матеріалу у відображальні, міметичні образи. Трансформуючи предметні змісти, вони все ж представляють реальність у її власних формах. 

У невідтворювальних мистецтвах відбувається безпосередня демон­страція емоційно-ментальної динаміки художньої свідомості, котра набуває форм інтонаційних художніх образів. Тут мовні вирази проектуються на дійсність через механізми аналогій, набуваючи широкого діапазону інтерпретацій. Втім, в усіх мистецтвах образи включають обидві семантичні складові: екстенціональні значення, зовнішні уявлення, знання та інтенсіональні сенси, що містять конотаційні, додаткові значення.

Художні образи не копіюють, а творчо моделюють буття, синтезуючи суб’єктивні та об’єктивні складові змістів. Трансформації образів, їх неповна відповідність прообразам, операційне випрацювання додаткових сенсів є еврістичнішими, ніж констатація їх тотожності реальності. Тому оцінка художніх образів за критеріями верифікації, як і орієнтація на адекватність відображення є вочевидь непро­дуктивними. Цінність мистецького бачення (реалістичного, романтичного, символічного, імпресійного) визначається не епістомологічними, але культу­рологічними критеріями, вкладом до ентелехії культури, міри сприяння її вдосконаленню.

Експлікація поняття художнього образу як духовного утворення дозволяє уточнити критерії оцінки явищ і сучасного мистецтва. Теорія постмодерну аргументує твердження про його безобразність, пояснює беззмістовність творів відсутністю в них референтів, безденотативністю симулякрів. Така аргументація не витримує критики, бо транспарентність, прозорість творів спрямованою саме на виявлення їх ідеальних складових, духовних сенсів, світобачення та світорозуміння митців. Існування в мистецтві художніх образів не залежить від наявності або відсутності денотату, від інтонаційної чи німетичної спрямованості, воно є безумовним, а якість образів зумовлена мірою духовної спроможності автора.