Світоглядно-філософська ситуація та пізнавальний потенціал поетичного

Ю.Д. Доброносова, Державна академія житлово-комунального господарства, Київ

Світоглядно-філософську ситуацію нашого часу можна охарактеризувати як герменевтичну, де домінанта &#151, потреба у розумінні. Комунікативний акцент, уведений у координати пошуку істини, надає сенсу спонтанності Мультиверсального та робить можливим співіснування різних практик філософування. Присутність окремих висновків і розмислів у вигляді символік антропологічних ситуацій створює континуум спонтанності у самих текстах, що містять часто вказівки не на амбівалентність, а полівалентність смислу світу та смислу людського у світі. Проте введення у цю герменевтичну спонтанність комунікативного критерію робить можливим розрізнення конкретних істин. Протягом минулого століття передусім філософами із виразною екзистенціально-герменевтичною спрямованістю дискурсу багаторазово наголошувалося на цінності не специфічно наукового дискурсу філософської антропології, а на цінності некласичних форм філософування. На маргінальних сферах, у точках перетину-дотичності різних формоутворень культури утворюються своєрідні &#171,кордони напруження&#187, &#151, сфера спонтанного о-присутнення мультиверсальності істини. Комунікативний критерій тут спрацьовує як каталізатор &#151, робить прозорими герменевтично представлене розуміння специфіки людського буття. У формі існування філософування в поезії знаходимо концепт окресленої ситуації. Серед праць, присвячених осягненню потенціалу поезії у пошуку істини, зазвичай виділяють численні роботи М. Гайдеггера та Г. -Г. Гадамера, продовження вектора розмислу яких може поглибити методологічний апарат сучасної філософської антропології. Необхідно відзначити, що ідеї, висловлені цими мислителями, суголосні світоглядно-антропологічному спрямуванню української філософської думки кінця ХХ &#151, початку ХХІ століття. Однак через сильну позначеність розуміння сучасної культури пошуками неоміфології у ній окреслюється потреба звернення до осмислення поетичного у працях французького філософа Гастона Башляра, у спадщині якого представлено дві позірно опозиційні лінії &#151, епістемологчні дослідження та дослідження з поетики уяви. Актуалізуємо і те, що естетичні та антропологічні його ідеї грунтуються на специфічному розумінні ним співідношень у системі &#171,людина-світ&#187, та гносеологічних установок. Башляр обстоює культивування нової філософії як &#171,філософії заперечення&#187, та новітньої форми раціоналізму &#151, сюрраціоналізму &#151, на противагу класичному раціоналізму Декарта, філософії Канта та логіці Арістотеля. Проте негативування у нього не пройняте нігілістичним пафосом. Башляр навіть в епістемології утверджує аспект науки як певного ставлення-становлення персони, що стає своєрідною ланкою, яка пов'язує епістемологічні ідеї та власне поетику уяви. Між наукою та художньою творчістю філософ встановлює відношення доповнювальності між двома типами розмислу &#151, &#171,денної&#187, та &#171,нічної&#187, людини, внаслідок чого отримуємо його специфічну філософію людського. Ідея ізоморфності мікрокосму і макрокосму та герменевтичного моменту у поетичному робить можливим порівняння тверджень Башляра зі спадщиною українського мислителя Г. С. Сковороди. У конкретних ідеях аналізу поетичного французький філософ попереджає окремі положення семіотики 60 &#151, 70-х років, причому він часто уникає терміна &#171,знак&#187,, замінивши його на &#171,образ&#187,. Інтерпретуючи поетичне у статті &#171,Мить поетична та мить метафізична&#187,, французький дослідник поетики уяви Гастон Башляр виділяє два різновиди часу &#151, вертикальний, невимірювальний та горизонтальний, плинний звичайний. У поетичному слові, на його думку, присутній перший, що й дозволяє у миттєвому обеззброєнні словесного знищити просту неперервність пов'язаного часу. В результаті у своєрідній &#171,зупинці часу&#187, поетична мить є гранично інтимною та дивною і завжди амбівалентною. Башляр пише: &#171,Поетична мить &#151, той, хто оцінює буття та знецінює його. У поетичній миті буття сходить нагору та донизу, не приймає часу, котрий би звів амбівалентність до антитези і одночасне до послідовного. Ці стосунки антитези та амбівалентності можна легко вивірити, з'єднавшись з поетом, який безумовно переживає обидві складові будь-якої антитези одночасно&#187,. Ліричне постає як специфічна світоглядна мітка, а не тільки вказівка на літературно-родову належність якогось конкретного тексту. Відміни часів перетинаються в одній точці відліку. Башляр стверджує, що реальність художньої уяви детермінована частково чотирма стихіями, і цей момент його концепції поетичної уяви є продуктивним (хоча і не виключно тоталізуючим розмислом) для інтерпретативної діяльності. Наукові абстракції та поетичні образи філософ трактує як рівноцінні підтвердження людського буття. Таким чином, креативна здатність людини виявляється тим спільним моментом, що дозволяє вибудувати діалектику доповнюваності між наукою та поетичною творчістю. Отже, врахування висновків Гастона Башляра дозволяє розширити можливості антропологічного розмислу, що діє в одному річищі із виcловленою нашим сучасником Віталієм Табачковським потребою осягнення людського існування в образах-концептах, часто поетично насичених.

Література

Башляр Гастон. Мгновение поэтическое и мгновение метафизическое//. Новый рационализм. &#151, М: Прогрес, 1987.

Башляр Гастон. Вода и грезы. Опыт о воображении материи. &#151, М. : Изд-во гуманитарной литературы, 1998.