Свобода — антропологічний фактор ентелехії культури

Т. І. Орлова, Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого

Проблема існування, модифікацій, креативного руху складних та надскладних дисипативних систем активно досліджується в сучасній науці. Широко обговорюються питання цілеспрямованості таких рухів, можливості їх прогнозування.

Дехто з вчених навіть висловлює думку щодо їх телеологічності. Так, В.Яковлєв пропонує розглядати креативність в науції як одну з підсистем творчості універсума. Вчений долучається до філософських концепцій, що вважали креативність невід’ємним спонукаючим потенціалом самої світобудови. Проголошуючи цілеспрямованість онтологічним модусом самобудови світу, він твердить: «Творчість є фундаментальним процесом спонтанного трансцендування потенцій і віртуальностей, перманентного розширення поля можливостей універсуму» [1].

Але навряд чи доцільно вважати телеологічний фактор детермінуючим в розвитку природних систем. Складні відкриті дисипативні системи здатні до різноманітних модифікацій, у тому числі певного самовпорядкування, владнання нових, складніших конфігурацій. Але в процесах переходу з одного несталого стану до іншого визначальну роль відіграє не цілеспрямованість, а випадковість. У таких об’єктах не йдеться ані про свободу, ані про телеологічну доцільність. Вибір тут має контингентний характер (метод монте-карло тощо). При перетвореннях таких систем у точках біфуркацій неможливо передбачити, в якому напрямку піде розвиток. Поведінка надскладних систем однозначно невизначальна. Стосовно нелінійного розвитку можливим є лише стохастичний прогноз.

Втім, існує клас відкритих надскладних, дисипативних систем, де свобода вибору не перешкоджає, а навіть сприяє ентелехії їх руху. Це — різноманітність соціокультурних систем. Незамкнені культурні системи поряд з актуальним існуванням мають потенційне буття множини можливих станів та проліферацій рішень. Реалізації таких систем лежать у річищі нелінійності, невизначеності. Та на відміну від безособових природних процесів на актуальний стан культурних систем значний імпліцитний вплив справляє вільна діяльність суб’єктів, у тому числі свобода вибору. І. Кант визначає свободу як «здатність самочинно починати ряд подій». Культурна, мистецька діяльність, створюючи віртуальний світ як додатковий простір реальності, пропонують різноманітні моделі майбутнього. Поліфуркаційність кроків процесу вільного розвитку культур, невизначеність, неможливість відсторонення фактору хаотичності формують надсистемне мислення, що дозволяє неочікуваність висновків, вирішення нетривіальних задач.

Ентелехія культури, телеологія соціокультурного поступу зумовлені саме імпліцитними тенденціями самозбереження та саморозвитку людства. Свобода вибору рішень та шляхів явно або латентно стимулюються гуманістичними вимірами та критеріями. До такого типу свободи відносять т.зв. екзистенційну свободу, оцінювану Ж. П. Сартром як «тотальна». Її прообразом можливо вважати те, що Б. Паскаль називав «логікою серця», а С. К’єркегор вважав надлогічним розумінням, найбільш адекватним духовно-людській сутності.

В зв’язку з гуманістичною (антропозберігаючою, антроповдоско­на­лю­ючою) спрямованістю культура виступає асимптотою, що виз­на­чає вибір напрямку, вектори поступового руху людства. Футурологія культури також здебільшого оцінює гуманізм як магістральну лінію історичного розвитку.

Література

1. Яковлев В. А. Философские принципы креативности // Вестник Московского университета. Серия 7. Философия — 5/1999.— С.98.