Свобода як джерело творчості

Т.О. Метельова

Виникнення змістовного &#171,розриву&#187, між структурою індивідуальної тілесності й родового способу дії, яке й стало пусковим гачком антропосоціогенези, можна було б охарактеризувати як першу інформаційну революцію. У факті такого незбігу закорінено фундаментальні зрушення в самій структурі Всесвіту: вивільнення змісту інформації від обов'язкової тотожності структурі її носія уможливило її функціонування в знаковій формі і, зрештою, феномен роду як Іншого і як знаку. Від початку формування соціальності як нової форми інформаційного обміну (комунікації) буття окремої людини розгортається в полі напруги між цілковитим підпорядкуванням родовій сутності та креативним пануванням над нею в самодетермінованій індивідуальній дії. 

Самий феномен свідомості народжується в точці перетину двох однаково істотних складників: системно-родового, представленого в комунікативній дії, та індивідно-вітального. Свідомість індивіда у самих своїх витоках має своїм змістом форми колективної життєдіяльності, а її конструктивні особливості (в термінології Канта – &#171,трансцендентальні схеми&#187,, &#171,монограми чистої апріорної уяви&#187,, в термінології Гуссерля –  ейдоси й ноеми) є результатом суб'єктивації об'єктивно існуючих щодо індивіда динамічних &#171,інформаційних моделей&#187, світу, що суб'єктивуються ним через переживання насильницького характеру часово-просторової організації рухів його тіла. Комунікативна модель, таким чином, є той єдиний об'єктивний світ, даний індивіду чуттєво, а динамічні новації цієї &#171,об'єктивної дійсності&#187,, відображуючись індивідом, формують саму чуттєвість і породжують феномен свідомості. Своєю чергою, архетиповий схематизм вітальності індивіда, відповідний ейдетичній архітектурі комунікативного буття роду, є конститутивним чинником світосприйняття людини.

Предметно перетворюючи світ, людина діє за законами роду. Цілковито визначена системно-родовими змістами як об'єктивно існуючими динамічними &#171,інформаційними моделями&#187, ситуацій, що постійно відтворюються в родовій життєдіяльності, індивідуальна предметна діяльність являє собою не лише об'єктивування індивідом тих моделей буття, а й містить у собі  момент індетермінізму. Осібна вітальність, яка виступає своєрідним модулятором перетворення ейдетичного змісту родового буття на архетипову структуру суб'єктивності, провокує нетотожність ейдетичного та архетипового. Невикорінюваний проміжок між ними є тим проміжком свободи, який, будучи об'єктивованим, являє себе як культуротворчість.

У комунікативній царині – царині взаємодій людини та її роду, здійснюваних за системними законами, особа підпорядкована ним: тут загальне (рід, спільнота, Ейдос) панує над одиничним (осібною людиною). Вияв &#171,проміжку свободи&#187, постає як волевияв особистості, що, таким чином, протиставляє себе загалові і в тому протистоянні не долає системних залежностей (останнє чудово схоплено Ніцше в образі &#171,вічного повернення&#187,). Лише культуротворчість, яка з погляду потреб існування й репродукування загалу як системи позбавлена сенсу, є тією цариною, де особистість змістовно дорівнює загалові, а стосунки між ними відповідають &#171,принципу констеляції&#187, (Т.Адорно).

Культуротворчість, відтак, є шляхом подолання самої системності і виведення світу (Всесвіту) на новий щабель буття – буття, вільного від будь-якого панування, темпоральний вектор розгортання якого протилежний природно-системному: не від минулого до майбутнього, не від матеріально-статичного до новацій, а від майбутнього до минулого, від мети-ідеалу до її вільного втілення за власними – особистими законами, що й є родовими.