Свобода особистості як форма її самореалізації

А. С. Голубкова, Київський національний економічний університет

Свобода — полісемантичне і багатозначне поняття. І це не лише свідчить про суперечливу природу даного феномену, але й виключає можливість її єдино «правильного» визначення.

Класики світової філософії поставили питання про ілюзорну та істинну свободу: «у людей є ілюзія, що вони вільні. Вся проблема в тому, наскільки ця ілюзія реальна» (А. Камю). Вони також ставили питання про внутрішню і зовнішню, духовну і соціальну свободи; про абсолютну та відносну міри свободи. Видатні філософи протягом століть віддавали перевагу свободі духу, думки та вчинків індивіда: «тільки в свободі можна з’ясувати хто ти є».

Важливу роль відіграє поняття про «позитивну» та «негативну» свободу. Існує небезпечна можливість трансформації інтенцій свободи поведінки особистості в уседозволеність, нігілізм і анархізм. В цьому випадку йдеться про «руйнівну» свободу. «Коли свобода може бути використана не на благо людей, вона повинна певним чином обмежуватися» (Е. Агацці).

В будь-якому суспільстві також існують такі суперечності свободи як політична та соціо-економічна свобода, свобода у сфері особистих, сімейно-побутових відносин, свобода у наукових пошуках.

Споконвічним супутником проблеми свободи є проблема вибору як способу її реалізації: «свобода завжди є свобода вибору індивідуальної позиції при зіткненні із власною долею» (В. Г. Табачковський).

Свобода віднині інтерпретується не тільки як можливість невимушеного ставлення до світу, але й як безумовне право індивіда на вільний вибір світоглядних орієнтирів та способу життя.

Одним із принципів уявлення про свободу є ідея про те, що свобода одного індивіда закінчується там, де вона наштовхується на свободу іншого.

Категорія свободи, як зазначають деякі філософи, знаменує духовну самототожність індивіда, його здатність здійснювати невимушений вибір свого життєвого проекту, вибір, насамперед, «самого себе», своєї здатності усвідомити і реалізувати власні сутнісні сили. Особа є самостійним буттям, є закоріненою у собі, а також існує в певному сенсі заради себе самої та є самостійною у своєму існуванні.

Однією з найактуальніших проблем людської свободи є, безумовно, проблема вибору як форми «здійснення свободи». Вибір особистості об’єктивується у конкретних рішеннях і вчинках, як міра особистісної свободи, її найважливіший критеріальний показник. Тут постає питання про межі та рамки свободи, важливими є умови і ситуації вибору, а також ціннісні орієнтири людського вибору. Особливу роль у виборі відіграють моральні установки особистості. Саме внаслідок особистісного вибору людина може бути причетною до сил добра чи зла. Із психології нам добре відомо, що дуже часто ми починаємо бачити якусь річ у її правдивому світлі лише після того, як ми її втратили. Нерідко ми по-справжньому звертаємо увагу на щось лише тоді, коли стаємо свідками викривленого чи зневажливого ставлення до того, що мусить бути, як ми відчуваємо, підтвердженим. Свідомо чи несвідомо особистість перебуває під впливом багатьох моральних вимог. Мабуть, свій основний досвід людської особи ми здобуваємо здебільшого у царині морального життя.

Визначальний вплив на ситуацію вибору чинить свідомість і почуття відповідальності. Вибір також має відрізнятись творчим, інноваційним характером. Здатність до творення свободи — відмінна риса зрілої особистості, вона є межею між вмінням користуватися вже наявними дарами свободи і потребою в її здійсненні.

Проблема свободотворчості є, насамперед, питанням про нові виміри свободи, її інноваційні ресурси, нестандартні форми прояву свободи волі, вибору, діяльності. Для розвинутої особистості свобода виступає природною потребою, неодмінною умовою існування. Саме у креативній, цілеспрямованій діяльності проявляється духовна сутність людини, її прагнення до саморозвитку і самореалізації. Свобода діяльності — головна умова будь-якої творчості — виробничої, культурної, соціальної.

Проблема свободи вибору має педагогічний аспект — виховання високоморальної відповідальної особистості, яка не просто свідомо здійснює свій вибір, але й водночас бере на себе відповідальність за його реалізацію, своєю практичною діяльністю здійснює свій вільний, але відповідальний вибір.

Вибираючи гідне життя, людина тим самим орієнтує себе на створення таких його умов, які б змогли з часом перетворити людське існування з режиму «виживання» на режим справжнього, творчого життя. Людина сама творить свій вибір. Вибір, у свою чергу, творить людину, визначає сутність і смисл її свободи.