Символ творчості у представників «Срібного віку»

Т.В. Гермаш, Національна музична академія ім. П.І. Чайковського, Київ

«Срібний вік» — явище, яке характеризується атмосферою небувалого творчого пожвавлення у всіх сферах духовного і громадського життя. В історії російської культури він виявився епохою, без сумніву, символічною, тому що протягом кількох десятиліть, із самих своїх зачатків у декадансі 90-х років ХІХ століття і закінчуючи сторінками творчості післяжовтневих років, виражає себе в різноманітних формах художньої символізації. Символічний світ мистецтва «срібного віку» невичерпний. Розмаїття символів, їхня різна природа, чи то сонячна, радісна або яка трагічно викриває те, що відбувається, відбиває дійсність як з темної, так і зі світлої сторін. Але символи не завжди є образами свідомості, за словами А. Бєлого, вони часто виявляються образами вимислу, фантазії. За допомогою фантастичного відбувається випереджальне збагнення дійсності або передбачення її несвідомою стороною людської свідомості. Символісти ж прагнули збагнення Перво-символа як чогось єдиного. У самому слові «символ» закладений зміст з’єднання, тому ідея цілісності і була взята ними за основу.

Розвиваючись, символізм перетворюється на якесь світорозуміння, представники якого прагнули осягти світ у всій його нескінченності і глибині. Російських символістів охоплювало почуття нескінченності не тільки світу, але й нескінченності внутрішнього життя людини, що сприяло формуванню «нового мистецтва», в якому душа відкривалася як безодня, а світ бачився безоднею «без межі». Це «нове мистецтво» повинно було стати, в їхньому розумінні, мистецтвом символу, тому що саме він є знаком прихованого і безмежного буття [3]. Джерела подібного розуміння символу ми знаходимо ще у вченні Платона, який бачив у ньому перехід зі світу раціонального у світ ірраціональний за допомогою ірраціонального просвічування крізь вираження смислу. Протягом всієї історії філософської думки поняття символу викликало безліч тлумачень, нерідко досить суперечливих. Так, наприклад, іншим представником античної філософії Аристотелем символ розглядався у підкреслено раціоналістичному смислі і трактувався як знак. Але ні у Платона, ні у Аристотеля він не стає розвиненим поняттям і затверджується сам по собі, не зв’язуючись ні з яким об’єктом, який би він міг представити.

Іншою сходинкою в розумінні символу виявився пізньоантичний неоплатонізм. Всі розроблені попередньою традицією категорії були перекладені ним на мову людських переживань, у тому числі й категорія символу, яка посіла у філософії неоплатонізму центральне місце. Сам символ перетворюється на інструмент пізнання світу і містить у собі збіг явища і сутності, що надало можливості нескінченного його тлумачення і пізнання. Значеннєва глибина при цьому стає невичерпною, у результаті найбільш характерними рисами виявляються таємничість і невисловлюваність. Згодом неоплатонічне розуміння символу набуло відтінку містичної таємничості і глибини, і саме на подібне містичне розуміння спиралися символісти.

В історії світової науки символ представляє собою єдинороздільну цілісність, а сутність його — не що інше як єдність протилежностей, чи то єдність форми і змісту, рухливості і спокою, або скінченого й нескінченного. Уся його складність і багатозначність, таємничість і нескінченність, подвійність і невисловлюваність проявилася у творчості представників «срібного віку», а особливо яскраво і глибоко — у творчості символістів. В історії російської думки найбільш глибоку інтерпретацію символ отримав у філософській системі о. П. Флоренського. У нього він представляє собою одиницю не тільки семіотичну, але й онтологічну. На його думку, у символі поєднуються два світи, той, до якого він належить предметно, і той, на який указує, тобто інший світ, носієм якого він стає. При цьому почуттєвий світ, роблячись носієм іншого світу і втілюючи його в собі, здобуває особливу значимість і цінність. Думка про причетність предметного світу до світу Божественного взагалі характерна для російської думки і знаходить своє найяскравіше втілення у вченні В. Соловйова, його ідеї «всеєдності» («Філософський початок цільного знання»). Він же здійснив вагомий вплив на російських символістів. Всі сприйняті філософські й естетичні настанови західного символізму розглядаються російським символізмом значною мірою у світлі вчення В. Соловйова. У підсумку сформувалося особливе ставлення до символу як до якогось полісемантичного феномену , що є посередником між двома світами — світом почуттєво сприйманим, матеріальним, і світом духовним, потойбічним.

Література

1. А. Белый. Символизм как миропонимание.— М.: Республика, 1994.— 528 с.— (Мыслители ХХ в.).

2. Гарин Н. И. Серебряный век.: в 3т. М.: Терра, 1999. — 720 с.

3. Колобаева Л. Л. Русский символизм.— М.: Изд-во Моск. ун-та, 2000.— 296 с.

4. Лосев А. Ф. Проблема символа и реалистическое искусство.— М.: Ис-во, 1976. — 367 с.

5. Рубцов. Н. Н. Символ в искусстве и жизни: философские размышления.— М.: Наука, 1991.— 176 с.

6. Соловьев В. Философское начало цельного знания.— Мн.: Харвест, 1999.— 912 с.— (Классическая философская мысль).