Символіка простору східно-християнського храму

Квасюк Л.В., Національний університету «Острозька Академія», Острог

Розгляд символіки простору східно-християнського храму -- одна із спроб реконструкції символічної мови східно-християнської культури. що розглядає храм як дім Божий. Дім Господній, який є домом молитви, церквою, місцем зібрання і самим зібранням віруючих, де звучить Слово: твориться молитва до Бога, читається Святе Письмо, лунає проповідь, лине пісня, які мають наставляти людину на шлях духовного сходження, вести від видимого до невидимого.

Християнські богослови розглядають Старозаповітню Скинію як праобраз храму. Вона була поділена на три частини: двір, святе місце, місце найсвятіше. Двір був символом підземного царства, областю померлих і похованих. Біблія називає його «шеолом» Друга частина храму -- -- місце для священиків -- являє землю і море. Небо, недосяжне для самого священика. Богу присвячене, символізувало місце найсвятіше, а все разом було образом Всесвіту. Отже, символіка простору східно-християнського храму має зв’язок з символікою Старозаповітньої Скинії.

Новозаповітнє розуміння простору храму набуває свого значення на ґрунті Боговтілення, який має два аспекти: Бог не просто мав земне життя, не просто прийшов у світ людський, але й дав людині можливість стати Богоподібною. Адже в Христі містично поєднана людська і Божа природи, через які людина набуває здатності увійти до Божого життя, до життя власне Пресвятої Трійці, стати, згідно з апостолом Петром, учасником Божої істоти (2 Пет.: 1, 4). Завдання досягання Богоподібності не ставилося в дохристиянських храмах, які теж вважалися місцем перебування божеств. Люди ж молилися і приносили жертви у дворі, перед вхідними воротами. Всередину допускалися лише священики. Це правило було і в Єрусалимському храмі. Але після того «Як Слово стало плоттю і перебувало з нами» (Ін. 1:14), питання про храм для християн змінилося. Він став місцем, де навколо вічної святині збиралися люди, «народ Божий», церква, які прагнули спасіння. Отже, новозавітний християнський храм весь ставав місцем сакральних дій, але святість, сакральність у цьому лише нерівномірно розподіляється, наростаючи від входу-притвору, де зупинялися катахумени та ті, що каялися, через середній храм, у якому на час літургії і молитов збиралися вірні, і до вівтаря на сході, як найважливішої частини храму, де відправлялася служба Божа і приносилася безкровна жертва, а отже, літургійно підтверджувалася найвища святість цієї частини храму. Цей три-частинний поділ храму відповідав і поділу Божого народу на мирян-оголошених, вірних і духівництво.

У тлумаченні про храм та літургію Максима Сповідника проходить думка про те, що «храм -- образ мисленого (вівтар) і чуттєвого (середній храм) світу. Церква є земним небом, у якому живе і перебуває Принебесний Бог», а отже, вона має два аспекти -- небесний і земний і слугує «нагадуванням про розп’яття, поховання і воскресіння Христа: преображена в патріархах, святая святих, в ній бачиться віруючими істинне очищення, в ній доступ до джерел Святого Духа».

Простір церкви символізує Божественний дім, де під час літургійного дійства здійснюється таємниче. животворяще жертвоприношення, де є внутрішнє святилище і священний вертеп, і гріб, і животворяща трапеза, де знаходяться божественні догмати, яких научав Господь учнів своїх. Літургійний простір церкви, за Максимом Сповідником, є тим середовищем, у якому єднаються з Богом і так залучаються до вічності. Те священство, яким наповнюється церква під час сакрального дійства, безпосередньо дотикається до горного світу чистих духів. У цьому смислі земна церква постає як образ небесної (за Климентом Александрійським). Сутність її бачиться Іваном Дамаскіним у Переданні ієрархії небесної в чуттєвих символах, ніби прикриваючи від непосвячених божественні тайни і в той же час ставлячи людину на шлях божественного сходження. Простір храму як у площині схід-захід, так і у вертикалі підпорядкований ідеї три-частинного членування світу. Він успадковує ідею світового дерева з його три-частинною організацією та ідею жертовного стовпа, бо головне культове дійство християнства полягає у спокутуючій жертві таїнства Євхаристії.

Отже, символіка простору східно-християнського храму пов’язана з символікою Всесвіту з поступовим розвитком в його житті Божественного Одкровення на основі ідеї про спокуту роду людського Втіленням, вченням, смертю, Воскресінням і Вознесінням Христа як Божественної іпостасної Премудрості.