Символізм народної орнаментики українців

І. В. Пошивайло, Український центр народної культури «Музей Івана Гончара», Київський осередок Нац. спілки майстрів народного мистецтва України

Народному мистецтву українців притаманні особливо виражені символізм і метафорика, виплекані віковими світоглядними традиціями. У світосприйнятті українців предмети народного мистецтва відображували вселенські реалії та явища. І саме в цьому контексті українське образотворче мислення є глибоко символічним. Закодовані у мистецьких творах символи відображають передусім уявлення наших пращурів про космос як упорядкований світовий устрій — світо-лад. Вони представляють космогонічні структури (двох-, трьох- і чотирьохскладовість простору), вселенські принципи та реалії (бінарну опозиційність буття, космологічну ієрархічність, космо- і антропогенезу), найважливіші екзистенційні цінності людини і суспільства (народження, життя, смерть, культ предків тощо). Академік Вернадський визнавав глибокий символізм художньої творчості, яка «виявляє нам Космос, що проходить крізь свідомість живої істоти...» [Баландин. С, 121-122].

Розкриття автентичного значення орнаментів на творах народного мистецтва уможливлюється значною мірою завдяки міфологічним джерелам, реконструкції релігійних уявлень епохи та виявленню основних елементів культу предків. Пріоритетним напрямком досліджень в галузі «прочитування» давніх знакових систем є космогонія і космологія предків на основі їхнього первинного місця у стародавньому світогляді [Евсюков, 1988, С. 7].

Орнаментальні мотиви символічного характеру, які збереглися донині, формувалися ще в первісному мистецтві. На зламі верхнього палеоліту відбувається перехід від реалістичної форми до схематичної, яка швидше означає, аніж зображує. У візерунках, що складали підчас складні композиції і мали стилізований, абстрактний характер, втілювалися сокровенні образи навколишнього та внутрішнього світів лю­ди­ни. Згідно дослідника первісних культур Валентина Даниленка, релігійно-космогонічні системи східного навколосередземномор’я започатковуються в пізньому палеоліті (тотеми, образ Матері-Богині), набувають свого розвитку і переростають в космо­гонічні системи більш високого рівня (уявлення про космічного оленя, лося, би­ка, цапа, Велику Матір-Богиню та інші) на початку неоліту [Даниленко, 1997, С. 9]. Доктор археології Микола Чмихов вважав, що «космічний символізм орнаменту на­го­лошує на наявності космічної моделі, що виникла за подібністю до стабільної сус­піль­ної організації» — посуд з однорідним орнаментом відповідав «взаєминам рівності пер­вісного суспільства, а виділення домінуючого елемента орнаменту, який сим­во­лі­зу­вав сонце-небо-всесвіт, засвідчувало глибоке соціальне розшарування спільноти й розподіл посуду на «профанний» (для повсякденних побутових потреб) і «сак­ральний» (для церемоніальних, обрядових використань)» [Чмихов, 1993, С. 65-66].

На давньоукраїнських предметах народного мистецтва домінували динамічні композиції, які відтворювали вихорний рух по колу з центральними опорами — розетками, колами, квадратами, сваргами, спіралями та ін. (Массон, С. 77). Найдавніші відомі нам графіч­ні символи — спіраль, меандр, зиґзаґи, хвильки, паралельні насічки тощо, що досьогодні зустрічаються в народній орнаментиці українців, мають подібність до загальнопоширених астрономічно-календарних знаків фіксації розташування Сонця, Місяця та інших небесних тіл Всесвіту. На думку Вадима Щербаківського, основні елементи орнаменту — «зорі, кільця (сонечка), очі», які зустрічаються на неолітичній передньоазійській кераміці, а пізніше — на грецькій теракоті, «мали в глибокій давнині своє магічне й... апотропеїчне значення, щоб відганяти нечисту силу, наврочування, погані очі... Скрізь вони служили то символами божеств (Сонця, богині Венери), то магічними апотропеїчними знаками» [Щербаківський, 1995, С. 162].

Трипільський орнамент має явно виражену космогонічну символіку. Так, за дослідженнями В. Щербаківського, Л. Чикаленка, Ю. Липи, сварга (свастика) — знак Сварога — та безконечник, що перетворився згодом у меандр, є найдавнішими елементами українського орнаменту. На думку Григорія Павлуцького, сварга — «один з найдавніших знаків віщування добра, бажання добробуту, одхилення нещастя» [Павлуцький, С. 11]. Важливим елементом української орнаментики, що зберігся донині, є хрест як символ аспекту родючості, активного чоловічого началу, небесного захисту. Різновиди хрестів — найдавніших астрально-космічних символів — зустрічаються ще на протонеолітичних та неолітичних пам’ятках буго-дністровської культури [Чмихов, 1994, С. 145].

В трипільській орнаментиці втілено гармонійне поєднання мис­тецьких індивідуальних задумів майст­ра-творця з глибинними світо­глядними концепціями індо­­європейської міфології. Її домінуючими мотивами (натуралістичними та стилізованими) є: бик або роги бика (часто з диском Сонця поміж ними) — символ Сонця; жіночі фігурки — образ Великої Матері-богині; символ Всесвіту з трьома планами: земля (змія) — Матір-Богиня-жінка (родючість) — небо (бик-Сонце); зиґзаґи — (блискавиця, бог грози — верховний бог ранніх скотарів північних теренів України V-IV тис. до н.е.); змія — охоронниця озер і річок, підземних та світових вод. Відомий український мистецтвознавець Юрій Лащук у своїх дослідженнях прослідковує безпосередні спадкоємні аналогії в розписах на кераміці Трипілля, класичної Греції, Китаю періоду яншао [Лащук, 1998, С. 19].

Донині керамічні миски, вишивані і ткані рушники, писанки, дерево різьблені та інші речі українців оздоблюються різноманітними орнаментами, найтиповішими елементами яких є традиційні спіралі, лінії, зиґзаґи, кривульки, завитки тощо. Центральне місце в таких композиціях зазвичай займають зорі, сонця, пізніше трансформовані в квіти.

Ідея орнаментики творів народного мистецтва є динамічно-активною, функціо­нальною, а не описово-декоративною, тобто пасивною. Вірування в магічні властивості світу природи (як безпосереднього носія енергопотенціалу Космосу), священних предметів і образів, впливають на формування орнаментальних сюжетів на предметах народної творчості. Відтак, мистецькому світобаченню українців притаманний глибокий символізм, у якому багатогранно переплелись народні уявлення про часово-просторову модель світобудови, місце людини в ній, головні засади світоглядних орієнтацій та духовно-естетичних спрямувань спільноти.

Література

1. Баландин Р. К. Вернадский: жизнь, мысль, бессмертие.— М., 1988.

2. Даниленко В. Н. Космогония первобытного общества.— Фастов, 1997.

3. Евсюков В. В. Мифология китайского неолита: По материалам росписей на керамике культуры яншао.— Новосибирск, 1988.

4. Лащук Ю. Покутська кераміка.— Опішне, 1998.

5. Массон В. М. Первые цивилизации.— Л., 1989.

6. Павлуцький Г. Історія українського орнаменту.— Київ, 1927.

7. Чмихов М. О. Давня культура.— Київ, 1994.

8. Чмихов М. О. Кургани як явище давньої культури.— Київ, 1993.

9. Щербаківський В. Українське мистецтво: Вибр. неопубл. праці.— Київ, 1995.