Символи народного мистецтва у творчості народних майстрів Буковини й Прикарпаття

А. В. Варивончик, Київський національний університет культури і мистецтв

Народне мистецтво Буковини й Прикарпаття здавна славилось своїми майстрами, адже жодна людина, побувавши у цих місцях, не може не дивуватись красою карпатської природи. Народні майстри, що тут народилися, з дитинства всотують та використовують у свій творчості цю красу. У нашій країні завжди приділялась велика увага майстрам народної творчості, тому що мистецтво є художнім надбання народу. Їх імена відомі не тільки мистецтвознавцям, а й громаді у нашій країні та за її межами.

Важливе місце у прикладній творчості України належить майстрам народної вишивки. До таких майстрів відносяться талановиті народні творці — Михайлина Сабодаш з Коломиї, Ганна Герасимович з Косова, Параска Клим й Олена Гасюк з с. Вижниця Чернівецької області та багато інших. Вони всі познайомились з голкою та полотном ще в ранньому дитинстві, пізнавши важку долю дітей-робітників — виконання замовлених сорочок, жіночих блуз, скатертей, рушників, наволочок. Все це дуже втомлювало, але наполеглива праця та вроджений талант зробили їх видатними майстрами. Створюючи нові й нові візерунки вони ще не розуміли, що завдяки виконанню цих речей вони відточували свою майстерність, розвивали власний стиль та техніку творчості. А їх праця подовжувала життя, думки, уявлення про світ наших далеких предків, які залишили їх у своїх витворах. І ці маленькі діти, коли ставали відомими майстрами народної творчості, були не тільки скарбниками старовинних ідей, а і їх провідниками у сучасність українського народу.

В орнаменті Прикарпаття та Гуцульщини переважають символи плодючості, складаючи графічні рапортні яруси композицій. До такого елементу належить орнаментальний магічний ромб — мотив сіяння поля. Вважається, що широке використання цього елемента орнаменту є відлунням прадавнього культу жінки-матері. Він зустрічається будь-де — і на рушниках, і на хустках, і на одязі. Цей прадавній елемент дійшов до наших днів і має несхожі між собою місцеві модифікації і характерні асоціативні місцеві назви — «решітка», «очі», «перші лидзики», «кучельці», «вусаті цілі» і багато інших.

Вишивка в українському народному одязі завжди використовувалась з елементами мотиву захисту — орнамент на одязі обрамлювали однією чи кількома смугами, навіть нефарбованої нитки. У народі вважалось, що за цими смужками «зберігається здатність» служити перешкоджанню для злих сил.

У Західних регіонах України зустрічаються жіночі сорочки з мотивом «дерева життя» на рукавах. Варіантів цього мотиву дуже багато, вони є специфічними для кожної конкретної місцевості. Колорит та техніка його виконання надають малюнку різних художніх образів — від великих насичених, майже монументальних, форм до витонченої, мініатюрної, делікатної графіки. Цей мотив широко використовується для прикрашення вишивкою та аплікацією кожухів.

Символіка, народжена у давні часи, поступово розвивалась, паралельно з розвитком уявлень людини про навколишній світ. Так, у творчості найвідомішої майстрині України Михайлини Олександрівни Сабодаж прадавні традиції вишивки поєднуються із сучасністю. Витоки її творчості ґрунтуються на давніх традиціях прикарпатської вишивки, яка відрізняється стриманим колоритом з перевагою темно-червоних, чорних кольорів, витонченою ювелірністю деталей орнаменту. Основними засобами її художньої виразності є чітка лінія, переважно чорного кольору, яка утворює й підкреслює основні форми малюнку, які ускладнюються й доповнюються іншими кольорами. Вона творчо інтерпретує традиції народної вишивки, застосовує у творчості найпоширеніші техніки — хрестик, «стебнівку», гладь, але найулюбленішою залишається низь. Ліричність творчості відчувається у кожному її орнаменті.

Відомими творами майстрині є такі: «Вівці мої, вівці», у яких передається ритмічність витвору; візерунок «Подарунок матері», побудований на контрастному зіставлені кольорів — чорного й червоного, які викликають поетичні образи; рушник «Вечірні зорі», у якому свіжість барв, м’який ліризм викликають асоціацію з художнім образом, поширеним у поетичній творчості.

Її рушник «Гори димлять» — це смужковий безмірний поліхромний орнамент, що вражає експресивністю ліричного задуму майстрині. На цьому рушнику немов зійшлись усі кольори карпатських гір, полонини, а їх контрастність підсилює звучання кожного кольору за рахунок техніки чергування стежок чорної й білої ниток, пробіли полотна складають враження вібрації та подиху повітря.

Народні майстри-вишивальниці Гуцульщини та Буковини залишили нам дуже великі духовні скарби, які вони перейняли та зберегли від своїх пращурів. Чи зможемо ми зрозуміти ці таємні для нас символи, чи зможемо почути їх думки про всесвіт, про життя, чи зможемо передати їх нашим нащадками, — це залежить лише від нас самих. Сучасне національне відродження у часи Незалежної України є добрим приводом, щоб зазирнути у наші душі, прислухатися до голосів, які лунають до нас через віки. Все це допоможе нам зрозуміти, хто ми такі — український народ — і яке наше місце серед сучасних народів Європи. Подальші дослідження етнографічних та мистецтвознавчих джерел традиційної народної української вишивки дозволить нам відповісти на складні філософські питання сучасності.