Серед великої когорти режисерів-практиків і майстрів театральної школи минулих часів та сучасності відсутня однозначна відповідь стосовно найефективнішої системи розвитку дихально-голосового апарату актора (К. Станіславський, Л. Кур-бас, М.Чехов та ін.). Проте, всі вони вказують на те, що саме у сфері дихання і звуковидобування спостерігається найбільша кількість помилок молодих акторів.

Погляди видатного діяча світової театральної культури, педагога-експериментатора Єжі Ґротовського щодо ставлення актора до власного дихання і голосу є діаметрально протилежними існуючим дотепер традиційним уявленням.

Ґротовський стверджує, що дихально-голосові процеси є індивідуальними і специфічними для кожного актора. Якщо актор не має ускладнень з диханням, не помічає його під час сценічної дії, користується достатньою кількістю повітря, то він не має потреби ані спостерігати, ані контролювати своє дихання. Тим більше небезпечно дозволяти іншим (викладачу, інструктору, режисеру) втручатись у цей процес, нав'язуючи акторові навички певної методики, навіть якщо вона здається прогресивною і ефективною. Якщо ж нормальне, природне дихання заблоковане &#151, універсальних рецептів для його вивільнення немає. В кожному окремому випадку треба знайти причину, а потім створити ситуацію для її усунення. Цікавим є і те, що отриманий результат &#151, звільнене дихання &#151, у кожного актора теж буде іншим, своєрідним.

Щодо голосу, то найперша порада майстра &#151, знову ж таки не стежити за голосовим апаратом, не зловживати спеціальними вправами, а діяти своїм природним голосом. Не треба працювати голосом &#151, треба працювати тілом. Якщо необхідно вивільнити голос, потрібно діяти так, ніби це все тіло говорить чи співає &#151, адже голос є цілком матеріальним продовженням нашого тіла. Голосом треба продовжувати своє існування, але без технічної маніпуляції. Акторові необхідно ставити цілісне завдання, для виконання якого включалося б усе його єство.

Отже, актори не повинні робити дихальних і голосових вправ. Технічні вправи завжди більше обмежені, ніж власне дія. Техніка потрібна лише для розуміння того, що можливості відкриті. У будь-якому іншому розумінні її треба відкинути. Необхідно шукати етюдно-творчих завдань, де тіло продовжується у диханні, голосі, співі, розмові. По-справжньому володіти дихально-голосовою технікою &#151, це зріктися її, протиставляючи їй життя тіла, голосу, душі.