Тема творчості у християнській антропології

Т.А. Прадош, Український державний університет водогосподарства і природокористування, Рівне

Тема творчості є однією із найзагадковіших проблем у християнській антропології. Етика творчості у християнстві побудована на вирішенні одвічної колізії буття людини, яка, будучи, з одного боку, витвором Бога-Творця, з іншого, є повноцінним суб'єктом творчості, який самостійно встановлює межі власних можливостей і таким чином вирішує суперечність між нескінченною природою людини та умовами її кінцевого існування в світі. Таким чином, творчість &#151, це перш за все можливість засвідчити світові свою дієспроможність, а отже, можливість самовияву людини.

В момент входження в особисте буття людина приносить у світ свої завдання, які лишаються одними  і тими ж незалежно від обставин і умов протягом усього життя. Ця внутрішня незмінна логіка духовного життя людини лягла в основу античного поняття &#171,долі&#187,, &#171,року&#187,, але помилка його звичайного розуміння такого в тому, що ця логіка життя пов'язана не з зовнішніми подіями, а з внутрішніми завданнями, з духовним аспектом життя. У християнстві така внутрішня закономірність життя людини називається &#171,хрестом&#187, [2, 52].

Таємниця &#171,хреста&#187, є таємницею онтологічною, оскільки &#171,хрест&#187, з'являється вже при народженні. Розкрити свій &#171,хрест&#187,, розпізнати внутрішню тему свого життя крізь тривіальність подій є по-справжньому творчим випробуванням. Людина Богом покликана до творчості, до вирішення свого основного буттєвого завдання &#151, &#171,несення свого &#171,хреста&#187,.

Етика творчості у християнській антропології є етикою благодаті, яка відрізняється від етики суспільного закону тим, що для неї моральне завдання є неповторимо індивідуальним, творчим завданням. Людина повинна постійно робити моральні відкриття  й тим самим стверджувати моральний закон в собі. Творчість відхиляє &#171,законництво&#187, і &#171,фарисейство&#187,, оскільки підкоряється лише закону благодаті.

Творчість, творче ставлення до власного буття є не право, а обов'язок: &#187, Візьми хрест свій і слідуй за Мною!&#187, (Матв. 10:38, Матв. 16:24, Марк. 8:34, Лук. 9:23).

Розпізнати свій &#171,хрест&#187, означає також розкрити Божественний образ в собі, реалізувати свої внутрішні завдання. Образ Божий конститутивний і нормативний, його ніяк не можна ні загубити, ні знищити. Він ентелехійно присутній у бутті людини.

Таким чином, творчість &#151, це спосіб життя християнина та моральний обов'язок особистості. Творчість &#151, це дієва трансценденція як вихід за межі наявного буття і спрямування до досконалості, яка є одночасно виявом духовності людини.

Творчість непідвладна статиці об'єктивованого світу, це завжди пошук нового й орієнтація на перетворення світу. В цьому смислі неможливо мислити творчість окремо від свободи, адже творчість не буває з примусу.  М.Бердяєв зараховує творчість до одного з вічних начал життя поряд зі свободою, цінністю особистості та любов'ю [1,239]. Людина наділена свободою як атрибутом творчості, яка породжує різноманітність та відмінність. Це означає, що кожна людина вільна відбивати  образ Божий у винятковий і неповторний спосіб.

У свободі творчість набуває рис стражденності. Шляхом страждання людина здобуває для себеі внутрішнє світло. Отже, творчість &#151, це також вільне страждання, яке стає трагедією через інтенційне усвідомлення неможливості творення чогось принципово нового.

Зрештою, творчість переростає у людинотворчість, основним суб'єктом якої є духовна особистість, орієнтована на творення самої себе.

Література:

1. Н.А. Бердяев. Опыт эсхатологической метафизики. Творчество и объективация. //Н.А. Бердяев. Царство Духа и Царство Кесаря. М., 1995. &#151, С. 233-256.

2. В. Зеньковский. Проблемы воспитания в свете христианской антропологии. М. , 1993. &#151, С. 38-60.

3. Калліст (Уер), Єпископ Діоклійський. Таїнство людської особистості. //Православний вісник. &#151, № 2. &#151, 2000. &#151, С. 18-24.