Тенденції розвитку педагогічної освіти і театральні традиції

Т. Т. Росік, Краматорський економіко-гуманітарний інститут

В історії зберігаються лише ті соціально-духовні цінності, без яких народ не може мати своєї ментальності, неповторності. Серед таких феноменів сучасності, як свобода, істина, справедливість важливе місце належить творчості, в якій закладена життєстверджуюча, зорієнтована на майбутнє енергія. Актуальною є потреба у розвитку творчого потенціалу кожної особи, нації, суспільства. Практика ж свідчить, що процес навчання творчості, ще не став нормою ВНЗ [11, c.481-482].

В історико-педагогічних дослідженнях є згадки про традиції навчання майбутніх педагогів різним видам творчості, зокрема, театральному мистецтву. Про взаємодію педагогіки і театру дізнаємось із творчого доробку С. Полоцького, Ф. Прокоповича, Г. С. Сковороди, А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського та ін.

Для вивчення і прогнозування векторів розвитку традицій використання театрального мистецтва у вихованні майбутніх вчителів необхідні розуміння взаємозалежності між соціокультурними й історико-педагогічними явищами та аналіз тенденцій трансформації освітньої галузі в період модернізації української освіти.

Основні тенденції модернізації вищої освіти України розглядають Андрущенко В. П., Астахова В., Губернський Л. В., Надольний І. Ф., Панченко Л. М. та ін. Тенденції розвитку історико-педагогічної ­науки та виховання у педагогічних ВНЗ на загальнотеоретичному рівні розглядають Вітвицька С. С., Медвідь Л. А., та ін., на методичному рівні — Буряк В., Лимаренко Л. І., Переухенко Г. І., Ржевська А. О. та ін. В усьому світі відбувається переосмислення фундаментальних педагогічних уявлень, поширюється розуміння незводимості освіти тільки до навчання [2, с.15]. Актуальним завданням реформування вищої освіти в Україні є трансформація кількісних показників освітніх послуг у якісні (на засадах національної ідеї вищої освіти, зміст якої — у збереженні і примноженні національних освітніх традицій) [7, с.7].

Серед провідних тенденцій розвитку освіти ХХІ ст. називають: 1) зміни у ритмі та стилі суспільного й індивідуального життя людини в бік інтенсивності, індивідуальної відповідальності, творчості; 2) практичну реалізацію людських цінностей; 3) нові вимоги до внутрішнього розвитку людини; 4) появу толерантної особистості; 6) подолання монометодологізму, перехід до плюралізму концепцій; 9) демократизацію освіти, в двох вимірах: а) навчання демократії; б) перебудова навчально-виховного процесу на демократичних засадах із можливістю вибору [1, с.16]; 10) надання більшої свободи педагогічній творчості; 11) урізноманітнення спектра навчальних закладів з метою урахування інтересів молоді [6, с.323]; 12) використання форм і методів навчання, що підвищують активність, самостійність студентів [3, с.4].

У розумінні процесів формування ціннісних орієнтацій молоді є два аспекти: 1) виявлення характеру духовно-культурних цінностей; 2) виявлення об’єктивних і суб’єктивних чинників зміни у характері та структурі ціннісної системи молоді. Культуротворча функція вищої освіти полягає в тому, що сучасна молода людина має набути глибинних особистісних якостей, відповідних до нових форм життя, її розум має бути креативним, а не репродуктивним, її творчі здібності мають бути правилом, а не винятком, її свідомість має стати гнучкою і адаптивною [8, с.12-13].

На методичному рівні є спроби системного обґрунтування логіки просування майбутнього вчителя в професії, де педагогічна майстерність характеризується вмінням реалізувати у професійній сфері цінності й життєві змісти індивідуально-унікальним шляхом. На рівні досягнення майстерності виникає ознака професійної діяльності, виражена мірою здатності інтегруватися з будь-яким науково-практичним контекстом, досвідом, будь-якою інформацією, перетворюючи їх у джерело, середовище рішення професійних завдань і власного зростання. Потрібен індивідуально-креативний підхід, який полягає: а) в ціннісно-змістовому розумінні вчителя як педагогічної індивідуальності, б) у цільовій установці на формування особистості креативного типу, для якої педагогічна творчість є способом професійного буття; в) у варіативно-пошуковій побудові навчально-виховного процесу, де активними учасниками творення змісту процесу є студенти [4, с.50-57].

У позааудиторній діяльності студентів перспективним є впровадження системи управлінських завдань з метою управління виховною системою [10, с.10]. Внаслідок застосування такої моделі управління виховною системою складається гуманістично орієнтоване середовище, що сприяє переходу студентів в активний суб’єкт виховання, спрямовує учасників виховного процесу на підвищення рівня професіоналізму, дозволяє враховувати творчий потенціал студентів [10, с.14].

Серед соціокультурних цінностей, що найбільше впливають на виховання вчителя, здатного до творчої діяльності, все частіше ­називають мистецтво взагалі і театральне мистецтво зокрема, яке органічно поєднує художнє слово, драматичну дію, пластику, танець, музику, живопис, літературу, та завдяки поліфункціональній і синтетичній природі, інтегруючись у педагогічну реальність, утворює структуровану систему з розмаїттям елементів, що синтезують напрями підготовки вчителя [5, с.2].

Отже, сценічна діяльність створює умови для цілеспрямованого формування духовних якостей майбутнього вчителя. В педагогічній науці зростає розуміння, що включення елементів театральної педагогіки у навчально-виховний процес дасть результати тільки за умови спеціальної театральної підготовки викладачів курсів «Виразне читання», «Основи педагогічної майстерності», «Основи культури і техніки мовлення», «Методика виховної роботи», спецкурсів із проблем творчості та ін. Організація аматорського театру в межах творчої майстерні педагога у ВНЗ є необхідною умовою підготовки майбутнього вчителя до творчої діяльності в умовах школи із розвитку творчої фантазії учнів, як однієї з умов виховання прагнення свободи, неупередженості, уникання стереотипів, відповідальності [9, с.160-161].

Література

1. Андрущенко В. Основні тенденції розвитку вищої освіти України на рубежі століть (Спроба прогностичного аналізу)//Вища освіта України №1. — 2001 С. 11–17

2. Валентина Астахова. Система освіти України в пошуках відповідей на глобальні виклики епохи//Новий колегіум, 2004. — № 5/6. — С. 12-15.

3. Вітвицька С. С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 316 с.

4. Володимир Буряк. Розвиток професійно-педагогічних якостей у системі безперервної освіти//Вища школа — 2005. — №2. — С.50-57.

5. Лимаренко Л. І. Формування педагогічної майстерності майбутніх учителів художньої культури (на прикладі вивчення театральних дисциплін): Автореф. дис. ... к.п.н. 13.00.04.К.: 2004. — 18 с.

6. Медвідь Л. А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: Навч. посіб. — К.: Вікар, 2003. — 335 с.

7. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес// «Освіта України» № 60-61, 10 серпня 2004 р. — С. 7-11.

8. Панченко Л. М. Формування ціннісних орієнтацій молоді в період системної трансформації українського суспільства: Автореф. дис. ... к. філос. н. 09.00.03 АПН України Ін-т. вищої освіти. — К., 2003. — 19 с.

9. Переухенко Г. І. Традиції і практика впливу театральної педагогіки на підготовку майбутніх вчителів Дис.... к.п.н. 13.00.01. Київ, 1998. — 180 с.

10. Ржевська А. О. Управління процесом виховання студентів вищих педагогічних закладів освіти. Автореф. дис. ... к.п.н. 13.00.01.Луганськ: ГВ, 2002. — 20 с.

11. Філософія: Навч. посіб. / Л. В. Губерський, І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко та ін.: За ред. І. Ф. Надольного. — 2-ге вид., випр. — К.: Вікар, 2001. — 516 с.