Теорія художньої творчості Герберта Ріда

Л. В. Ільницька, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Художня творчість — це одна з основних естетичних категорій, яка роз­кри­ває механізми реалізації творчих намірів засобами практичної та духовної діяльності. Перші теоретичні розробки принципів художньої творчості можна знайти в працях античних філософів. Відомий вислів Геракліта «Все тече, ніщо не стоїть на місці» — прозвучав як заклик до творчої перебудови та інваріантності людського буття.

Одним із фундаторів теорії художньої творчості ХХ століття вважається англійський вчений Герберт Рід (1893 — 1968) — професор естетики, автор таких відомих книг, як «Мистецтво і суспільство» (1936), «Виховання мистецтвом» (1943), «Філософія сучасного мистецтва» (1953) та інших. Його теорія художньої творчості започаткувала черговий етап переходу естетики від механістичного дослідження творчості митця до поглибленого аналізу всіх без винятку інваріантних відносин в мистецтві. У своїх наукових пошуках Г. Рід широко використовує історичний досвід європейського гуманітарного знання. На його думку, «народження» художнього твору відбувається не тільки за рахунок індивідуальних творчих досягнень митця, а й за рахунок оригінальних методів виховання, художньої освіти та «естетичного занурення» у світ художніх ідей, образів, уподобань та традицій мистецтва минулих по­колінь.

У книзі «Виховання мистецтвом» Герберт Рід намагається розкрити потенціал загальноестетичних та спеціальних методів художнього навчання. Він підкреслює, що творчий процес буде неповним за умови відсутності одного із трьох елементів творчої діяльності — споглядання предмету, його художнього сприйняття та художньо-образного втілення.

Згідно з теорією Г. Ріда, в момент споглядання з’являються перші творчі імпульси, які кожна людина «добуває» із власного індивідуального досвіду, детермінованого художньо-пізнавальними та соціокультурними чинниками. На цьому етапі відбувається процес формування архетипів — несвідомих форм майбутнього художнього образу. Герберт Рід пише, що аналіз творчих архетипів дозволяє вивчити засади естетично-психологічної структури особистості — творчі зді­бності, глибину почуттів, естетичний смак тощо. Другий етап творчого проце­су — це художнє сприйняття предметного середовища. За Г. Рідом, на цьому етапі відбувається «пробудження» естетичної свідомості особистості, яка прагне пізнати навколишній світ через такі форми природної чуттєвості як інтуїція, фантазія, художня уява та інші. Це той рівень, вважає Г. Рід, коли індивід, перебуваючи у полоні власної свідомості, відчуває органічний зв’язок з усім навколишнім світом, в якому знаходиться і який разом з ним «триває». Поняття «тривалість» у Г. Ріда, як і в А. Бергсона,— це безперервний потік життя, що прагне до розвитку, прогресу та динамічних змін. На третьому етапі творчого процесу відбувається художньо-образне втілення предметів споглядання. Це той рівень, пише англійський вчений, коли у свідомості творчої особистості формується не просто ідеальний образ реальності, а й з’являється естетично-психологічна потреба до «перетворення» цього образу в художню форму.

Якщо для Платона форма — це ідея, для Арістотеля — сутність речі, для Гегеля — абсолютне поняття, то для Герберта Ріда — це художньо переосмислене буття. На його думку, буття у вигляді художньої (символічної) форми з’являється у нашій свідомості в момент найвищого «прояснення душі», коли навколишній світ ми уявляємо не як «речі самі по собі», а як «речі для нас», і коли всі наші почуття налаштовані на гармонійний лад.

Таким чином, теорія художньої творчості Г. Ріда своєрідно вирішує ряд важливих філософсько-естетичних проблем. За одностайною оцінкою сучасних естетиків та теоретиків мистецтва вона гідна наукової уваги.