Топологічна модель міфологічного простору особистості

Усанов І., Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Безкінечний простір макро -- і мікросвіту сягає остаточної міфологічної наповненості і структурної довершеності, збираючись в точку людського буття. Абсолютна міфологія і абсолютна діалектика О. Лосєва розгортають матричний код звершення особистісного буття в єдиному принципі всезагального улаштування.

Структура розгортки абсолютного смислового простору від античності до наших днів не набула принципової новизни, лише відшліфовувалися і чітко узгоджувалися різні характеристики та впорядковувалися категоріальні переходи. О. Лосєв називає логіку такої структури «смисловим скелетом», маючи на увазі осьові закономірності, що лягають в основу саморозгортання смислового простору. У нього зображувана структура піднята на зовсім нову висоту, і більше того,-- виноситься за межі усього тварного буття. І. Фрідман говорить, що його тетрактида є не що інше, як алгоритм творення і розпізнаний пристрій божественної волі.

Цей образ проходить майже через усі роботи О. Лосєва: від раннього періоду творчості до останніх робіт, від «Античного космосу і сучасної науки» до останніх томів «Історії античної естетики», звучить він і у творах з теорії музики, і в математичних, в мовознавчих і міфологічних вченнях, вживається і як поняття логосу, і як «категоріальні скріпи», розробляється від потенційно і енергійно даного Плотіна до типів нескінченності Кантора.

Символізм речей дається в розумному і фізичному світлі та вказує на символічну єдність розумного і фізичного світу. А символізм структурний вказує на принцип єдності і побудови символічного простору. Наявність динамічної складової дає душевний принцип існування та знаходить вираження, наприклад, в таких різних і функціонально подібних символах, як інь і янь, або тризуб. Символізм структурний вказує не на сам світ речей, а на принцип його влаштування, не на самі факти душевного буття, а на спосіб забезпечення життям. Структурний символізм має і свій простір, відмінний від символів міфологічних. Він вказує на улаштування міфологічного простору і є його закономірною побудовою.

Отже, коли йдеться про розумний або душевний простір, то на такі просторові атрибути як простертість, границя, тотожність, розрізнення, становлення, фігура, порядок, позиція, міра та інші правомірно накладаються результати їх втілення і результати їх остаточної реалізованості в іншому, в небутті, в матерії. Розумні і душевні характеристики не перестають бути розумними і душевними, матеріально втілившись, а лише повніше і детальніше виявляють свій власний смисл. Смисл просторовості не просторовий, але коли смисл втілюється в матерії, то в результаті створюється простір смислу, який продовжує бути розумним і душевно сповненим, сповненим смислом -- смисловим простором.

У християнській традиції на практиці обживається простір особистості, досліджується його побудова, горизонти, топологічні особливості, які є або непорушними, або мінливими. Тут основною є топологія душевного простору, внутрішній світ особистості, закономірності його буття, структурна оформленість і ті формотворчі принципи, які складають топос логосу самої душі. Очевидно, що йдеться не про фізичні об’єми та форми, хоча простір розума з ним пов’язаний і сплетений символічно. Фундаментальним формотворчим принципом людського буття є серце, що збирає в осмисленій повноті феноменальну простертість світу, і розгортає її в міфологічно обжитому просторі. Таким чином відбувається робота центрального душевного органу в просторі особистості і просторі світу.

Абсолютна діалектика і абсолютна міфологія знаходять свою модель у центральному органі душевно-духовного життя особистості -- у серці людини. Функціонально кордоцентричний простір тіла і душі подібний і складає основу її міфологічного життя.