Трансформація гончарства у різновид сучасного декоративно-прикладного мистецтва України

С. Зінченко, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПНУ, Київ

Декоративно-прикладне мистецтво України сягає своїм корінням глибокої давнини.

Є багато видів народного мистецтва, залежно від матеріалу та техніки виготовлення. Види та жанри декоративно-прикладного мистецтва яскраво характеризують особливості нації. Народне мистецтво — це «минуле в сучасному» [2, 39], адже художня традиція передається із покоління в покоління, удосконалюючись і набуваючи довершеності.

З одного боку, вироби з глини, каменя, дерева — це звичайні побутові предмети, з іншого боку — це твори народного мистецтва, оскільки кожна річ, що виготовлена власноруч, має певні художні якості, несе в собі енергетику.

Гончарство здавна було одним із основних видів ремісничого виробництва на території України. Ще в доісторичні часи первісні люди використовували примітивний ліплений посуд. За часів Київської Русі більшість виробів з глини виготовлялась уже на гончарному крузі. З плином часу гончарне мистецтво вдосконалювалось і у ХVІІ — ХVІІІ століттях набуло вищого рівня розвитку. Наприкінці ХІХ століття воно поволі занепадає.

Проте, давні традиції дійшли до нашого часу і збереглися у сучасному гончарстві. Українські гончарі виробляють як побутові речі (горщики, миски, іграшки різноманітної форми), так і художні вироби — амфори, полив’яні глечики, хрести, свічники, вази, підвазонники тощо.

Важливим є той факт, що цей різновид мистецтва не тільки зберігся до нашого часу, але й передається наступним поколінням. Так, у Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука працюють справжні майстри гончарної справи Петро Печорний, Микола Лампека, Тетяна Музиченко, Леонід Нагірняк, які готують дійсно професійних фахівців.

Слід зазначити, що студенти, які навчаються за спеціалізацією «Художні вироби з кераміки і скульптура», формують вироби як власноруч, так і на гончарному крузі, використовуючи різноманітні техніки: ритування, глянсування, штампик, ліплення тощо. Велика роль при створенні художнього виробу приділяється орнаментам, в яких поєднуються язичницька і християнська символіки (сонце як символ добробуту і щастя, знаки води, повітря, вогню як символи святої трійці, рослини як символи вічної юності, здоров’я, краси, буяння природи...) [1, 143-144].

Крім того, кераміка поєднується з монументальним мистецтвом. Так, неповторними є вироби садово-паркової скульптури на різноманітну тематику (казково-фантастичні, біблійно-релігійні мотиви). Студенти ліплять їх власноруч, випалюють в печі, покривають поливою. Незвичним є поєднання форм та їхнє одухотворення.

Гончарство є не тільки різновидом сучасного декоративно-прикладного мистецтва. Воно, як і текстиль, вишивка, художня обробка металу, дерева, шкіри та інші види народного мистецтва, дало поштовх і сприяло розвитку дизайну в Україні.

Тому декоративно-прикладне мистецтво і дизайн — взаємопов’язані та взаємопроникні і сприяють духовному та творчому розвитку особистості.

Література

1. Ковальчук О. В. Українське народознавство.— К.: Освіта, 1992.— 173 с.

2. Українське народознавство. Підручник. / За ред. докт. істор. наук С. П. Павлюка.— К.: Знання, 2004.— 570 с.