Трансцендентність чистого «я» в філософії Е. Гуссерля

В.Хавроненко, Національний аграрний університет України

Для здійснення акту розуміння сфери емпіричного мають існувати умови, які самі по собі не є емпіричними. Осмислення цієї засадничої умови буття людського пізнання, значною мірою визначило рух філософії, окресливши цілу низку її фундаментальних проблем. Філософське запитування, як вчинок особистості, належить до простору самоконституювання людської сутності в умовах вічнощезаючої та вічновиникаючої дійсності. В їх постановці втілюється прагнення віднайти в мінливих обрисах явищ відчуттєвості вічні закономірності і принципи, до яких можна було б звести усе і все зрозуміти.

Застосування методу феноменологічної редукції, на думку Е. Гуссерля, має зумовити принципову зміну настанови філософського запитування. Його сутність полягає в тому, що пізнавальний процес потрібно здійснювати в сфері граничної самоочевидності «трансцендентально» очищених феноменів, і ми мусимо не зазіхати на те, що не здатні довести до прозорої чіткості розгляду, у відповідності з сутністю, в чистій імманентності свідомості. Слушно наголошуючи на тому, що сутність людської свідомості неможливо визначити крізь призму констатації її наявних фізіологічних станів, феноменологи стверджують її трансцендентність. Вони обгрунтовують це тим, що чисте «я» не виникає і не зникає разом з завжди мінливими переживаннями, і тому не може розглядатися в якості його фрагмента або реальної частини. Воно є тим, що є принципово необхідним і абсолютно тотожним, за умов будь-якої дійсної чи можливої зміни переживань. Тому трансцендентність чистого «я» визначається як трансцендентність в межах імманентності. Вона є необхідно самоочевидною і тому не може бути абсолютно виключеною займаючи місце феноменологічної дати, настільки, наскільки дозволяє її сутнісна специфічність і поданість разом з чистою свідомістю.

Здійснюючи спробу відкинути інші види «трансцендентності», Е. Гуссерль приходить до висновку, що, в будь-якій науковій сфері має бути присутня певна ейдетичність, яка має виступати не в якості самодостатнього предмету дослідження, а в якості грунту для сутнісного пізнання, без якого не можливе існування наукової теорії. Взагалі, будь-яке чисте переживання, в процесі пізнання підкорюється граничній повноті ейдетичного смислу чистої сутності. Індивідуальність буття предмету, як просторово-часова тут присутність в загальному визначенні є випадковою. Фактична наявність стану речей, сама по собі, може змінюватися, може бути іншою і взагалі не виступає в якості самодостатнього джерела для ствердження необхідного. До смислу, що вкладається в наявну фактичність, невід`ємно належить корелятивна поєднанність з необхідністю в її сутнісній всезагальності. Ейдетичність — це передусім, рівень безвідносної повноти внутрішньої необхідності предмету. Уявлення про існування сутності як специфічного наддосвідного простору буття є результатом природньої пізнавальної установки, критика якої стала грунтом для формування значної частини фундаментальних положень феноменологічного напрямку філософії.