Цілісність особистості у самоорганізаційному вимірі

Є. В. Гейко, Інститут проблем виховання АПНУ

Самоорганізація цілісності розглядається нами як сукупність процесів, що поєднують різноманітні відображення й самовідображення, перетворювальні здібності. Якості умовних оцінок, пам’яті є метою та бажаним результатом розвитку особистості.

Сьогодні за поняттям цілісність постає доволі об’ємна площина досліджень різноманітних галузей науки. Від кібернетики й математики до психології. Вперше поняття «цілісність» пов’язується з ім’ям З. Фрейда, який розглядав такі цілісності: Супер-его й Несвідоме, а також комплекси, паттерни повторення, сни. Представники гештальтпсихології, М. Вертгаймер, В. Келер також вважали, що є єдине первинне утворення, або гештальт; ізольовані шматочки, водночас, виступають вторинними. Тобто, існує ціле, поведінка якого не визначається окремими елементами, але процеси у частках визначаються внутрішньою природою цілого. Окрім цього, гештальтпсихологія наголосила на необхідності вивчення природи цілісності. Утім, цілісність поєднувалась з холізмом. Саме термін «холізм» було введено у психологію Ф. М. Смутсом для визначення позиції, яка виявляє світ, що складається per se не тільки з атомів, але й із структур, які значно відрізняються від їх часток. Як помітив Ф. Перлз: «Я вітаю різницю між цілим й частками цілого (холоїдами): якщо армія є агресивно-захисна цілісність, то батальйони, ескадрони і т.і. постають частками цілого; якщо людська особистість є цілісність, то комплекси і паттерни повторення виступають частками цілого».

На думку Г. М. Васильєва, В. М. Келасьєва, які тривалий час досліджують феномен цілісності, слід її розглядати, як створену з Універсуму в результаті самовиокремлення, це зрозумілі нашому сприйняттю явища, що уявляються як єдині й існуючі у власному бутті. Самобуття цілісності забезпечується за умов наявності у ній самій розмаїть якостей. Відтак, цілісність існує в Універсумі, вбирає з нього потенційні можливості матерії, з одного боку, з іншого, сама, власне, є результатом саморозвитку й самореалізації Універсуму.

Цілісність особистості починається з автентичного контакту із самою собою. За висловом Ж.-Ж. Руссо: «le sentiment de l’existence» або почуття існування, внутрішній контакт з самим собою є тим грунтом, що створює автентичність особистості, закладає підвалини її цілісності. Ч. Тейлор разом із цим виводить ідею: «свободи самовизначення». Тобто, людина є вільною, коли вона сама для себе вирішує, що стосується саме її, а не орієнтується на зовнішні впливи, звідси можна спостерігати початок цілісності особистості. Й. Гердер висуває ідею, що кожен із нас має свій власний спосіб бути людиною: «кожна особа має свою власну міру». Так цілісність особистості базується на відчуті власної автентичності. Є певний спосіб буття, що людина визначає як власний, не уподібнений до чийогось іншого. Більше того цілісність вимагає чесності із самим собою, що визначається як сенс життя, і є передумовою самореалізації.

Відчуття автентичності, самобутності виходить із глибин єства особи, і коли відбувається відкриття самого себе, свого потенціалу, особистість немов усвідомлює власне народження.

Але процес набуття власної ідентичності потребує взаємодії, діалогу з іншими. Індивід набуває ідентичності у взаємодії з іншими, більше того, не тільки визначає себе, а й реалізовує, за висловом Ч. Тейлора.

І далі, слідом за Ч. Тейлором, ми упрозорюємо сутність самобутності індивіда, яка означає просто бути собою. Схоже, не зовсім просто, бо це відкриття можна зробити, звіряючись із зразками, що існували раніше, і водночас, через співставлення із новим артикулюванням.

Якщо ми звернемось до історичного виміру автентичності, то передусім, побачимо уявлення античних римлян про вільну особистість, яка стає такою внаслідок наявності низки принципів. А саме, «libertas — самостійність особистості та її право відстоювати власні інтереси у межах закону; justitia — сукупність правових установлень, які обмежують гідність людини у відповідності із суспільним положенням; fides — вірність обов'язкам, що складає моральну гарантію виконання законів; pietas — побожній обов’язок перед богами, вітчизною, співвітчизниками, який потребує назавжди віддати перевагу їхнім інтересам, а не власним; енергія й вільність у виконанні цього обов’язку, який називається загальним ім’ям virtus — «громадянська доблесть» (Г. С. Кнабе).

Цікаво, що відчуття цілісності відбувається через увібрання в себе досвіду спільноти і культурних традицій. Індивід відшукує себе у бездонні самоставлень саме через особистісне ставлення до світу, взаємодію з іншими. Завдяки самореалізації він знаходить свою модель самовизначення і набуває власної цілісності.

Пунктом збігу у висвітленні сутності цілісності є також інтенція ідентичності, найпривілейованіше місце тут займає саме особиста ідентичність. Нагадаємо, яким є ставлення до цього питання П. Рікера: він вважає, що ідентичність виступає як тотожність, з одного боку, а з іншого, як самість (Рікер П., 2002). Досить спрощеним поглядом є поєднання тотожності з тілесним критерієм, а самості із психологічним. Так, П. Рікер зауважував, що тілесний критерій, за своєю природою, не є стороннім до проблематики самості, тою мірою, якою належність тіла індивідові й осягнення цього постає свідоцтвом неможливості звести самість до тотожності.

Цікаво, що згідно із поглядами Дж. Локка й Д. Юма ідентичність є наслідком порівняння. Більше того, М. Гайдеггер уводить поняття самодотримання, самість ним розкривається через екзистенціали, або трансцендентальні основи існування.

У провадженні ідентичності також постає зазначена проблема пов’язаності із характером. Отже, «характер означає сукупність стійких орієнтацій, за якими можна впізнати особу» (П. Рікер, 2002, с. 147). Тобто характер, імовірно, й може поєднати тотожність із самістю та розкрити природу ідентичності й цілісності.