Творча уява в діяльності музиканта-виконавця

Сливка Г.Р., Шульгіна В.Д., Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Існування в естетиці та музикології розбіжностей щодо тлумачення характеру виконавської діяльності музиканта доводить актуальність наукових розвідок у зазначеній галузі. Якщо видатні композитори ХХ століття І.Стравинський, П.Хіндеміт заперечували об’єктивну необхідність творчого тлумачення музичного твору виконавцем, то відомі вітчизняні і зарубіжні вчені (А.Муха, В.Рожок, К.Роджерс, С.Раппопорт та ін.) доводять, що музично-виконавська діяльність набуває творчого характеру за умов наявності відповідного потенціалу в особистості інтерпретатора.

Виявлено закономірності діяльності музиканта-виконавця, спираючись на об’єктивні висновки теорії структур, інформації та семіотики. Розглядаючи музичне мистецтво як одну з комунікативних систем, можна представити передачу художньої інформації за такою схемою: відправник повідомлення, передавач (кодування), лінія зв’язку, приймач (декодування), отримувач повідомлення. В аспекті виконавської діяльності структура музичної комунікації має декілька ланок, що включають відправника і передавача повідомлення -- композитора, канал зв’язку -- нотний запис, декодування і повідомлення -- виконавець, отримання повідомлення -- слухач. Отже, нотний запис підлягає «озвученню» виконавцем.

Нотний запис -- об’єктивна основа виконання. Зміна тексту, неточне його відтворення руйнує художній образ, закодований композитором засобами музичної семіотики. Це правило діє на основі єдності комунікативного процесу «відправник-отримувач», його дотримання є єдиним засобом існування самої системи комунікації. З іншого боку, оскільки теорія інформації розуміє кодування повідомлення як послідовність двиборів з деякого кінцевого набору, що становить повідомлення, то виконання музичного твору, тобто його декодування, також є вибором звукових елементів, що відповідає набору нотних знаків у визначеній композитором системі запису музики. Варіантна множинність звукового втілення нотного запису музичного твору є законом існування виконавства, доводить його творчу суть. Отже, розшифровування нотного тексту виконавцем потребує не тільки наявності визначеного кола виконавських навичок і системи знань, а й розвиненої творчої уяви.

Уява є необхідним компонентом творчості, основою всілякої творчої діяльності. Психологія визначає уявлення як відтворений образ предмета, що основується на нашому минулому досвіді. Художні уявлення, переведені в певний матеріал за допомогою тих чи інших засобів, об’єктивуються в реальні продукти художньої творчості. Цьому перенесенню передує «перероблення» уявлень на шляху до створення художнього образу, котрий поєднує в собі індивідуальне й типове. Таке оперування художніми уявленнями є вже не відтворенням, а перетворенням, що характеризує діяльність творчої уяви.

Творча діяльність уяви побудована на комбінуючій діяльності людського мозку; комбінуюча діяльність, заснована на збереженні в мозку слідів від попередніх збуджень, дає нам такі нові сполуки, котрі не зустрічалися у колишньому досвіді. Щодо комбінування, то йдеться не про випадковий набір, а про добір визначених рис, якостей, елементів. Комбінування здійснюється свідомо, відповідно до визначеної ідеї музичного твору, виконавського задуму, композиції елементів виконавської виразності, що містилися у колишньому досвіді музиканта.

Воно вміщує процеси асоціації та дисоціації явищ, які сприймалися. У процесі дисоціації виникає руйнування цілого, яке підлягає безперервній метаморфозі та обробці для усунення одного, додаванню іншого, розкладанню на частини і втрати частин. Елементи, отримані внаслідок дисоціації, перетворюються, змінюються, гіперболізуються або зменшуються, акцентуються, типізуються, символізуються, набувають нового значення, спрощуються або ускладнюються -- в результаті, весь образ в цілому перетворюється. В процесі наступної асоціації відбувається об’єднання дисоційованих і перетворених елементів. Останнім моментом в цьому процесі є комбінація окремих образів, приведення їх в систему, побудова складної картини виконавської інтерпретації музичного твору.

Унікальний характер творчого процесу музиканта-виконавця, що зумовлений об’єктивними (нотний запис твору) і суб’єктивними (декодування авторського тексту) факторами, детермінується, з одного боку, особливостями композиторського задуму, а з іншого,-- своєрідністю особистості інтерпретатора його розуміння художнього твору.

Подальша розробка теорії музично-виконавської творчості повинна спиратися на філософські концепції Простору і Часу, фундаментальні положення психології, сучасні теорії структур і семіотики. Спеціальні теорії окремих видів художньої творчості, в тому числі й музичного виконавства, за нашого часу тільки-но розробляються.