Творчість як психолого-педагогічний феномен

О.Медведєва, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди

Говорячи про творчість, слід сказати, що це далеко не новий предмет дослідження. Вона привертала увагу мислителів всіх епох розвитку світової культури. Про глибокий інтерес до цього предмету можна судити хоча б з ідучого в глиб сторіч невгасимого прагнення створити «теорію творчості», вірніше, з багатократних спроб її побудови.

Творчість — необхідна умова розвитку матерії, утворення її нових форм, разом з виникненням яких змінюються і самі форми творчості. Творчість людини — лише одна з таких форм.

Творчість — надзвичайно багатогранне поняття. Навіть його життєвий сенс, його життєве вживання не обмежуються тим специфічним значенням, в якому воно відображає окремі події з життя людини. В поетичній промові природа часто має імення невтомного творця.

В Філософському енциклопедичному словнику ми знаходимо визначення творчості: «Творчість — діяльність, що породжує щось нове, що ніколи раніше не існувало…»

Традиційними філософськими визначеннями творчості є різноманітні варіанти тлумачень його як діяльності, створюючої щось нове, що не має собі аналогів.

«Творчість — продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення, виявляється в різних сферах суспільної практики, науки, техніки, в літературі і мистецтві. Джерела творчості пов’язані зі свідомою суспільно-практичною діяльністю людей по ціле­спрямованому перетворенню природи і суспільства, т.ч. працею як основною формою людської діяльності. Вищим проявом творчих здібностей є талант і геній».

«Для всякої творчості необхідний той або інший ступінь обдарованості та певне виховання, при якому утворюються навички в роботі. Останнє розвиває схильність в сторону виявлення природних обдарувань, завдяки чому виникає майже непереборне прагнення або тяжіння до творчої діяльності. Безпо­середнім же визначенням її завдань є навколишнє середовище у формі даної природи, матеріальної культури та соціальних обставин, останніх — в особливості».

Творчість своїм корінням поринає в край почуттів. Будь-яка чинність, будь-яка дійова людина прагне виконати творчий, естетично пофарбований акт, що и надає йому етичної та естетичної насолоди.

«Творчість, будучи діяльністю, абсолютно необхідною для існування суспільства, в той же час і самоцільна, споживча діяльність…»

В філософській літературі відсутній єдиний погляд на обсяг і зміст поняття «творчість». Ми дотримуємося тієї точки зору, що вона є діяльностю людини, що створює нові оригінальні матеріальні та духовні цінності, якими володіє, і які мають суспільне значення та професійність.

В психології творчість вивчається головним чином в двох аспектах: як психологічний процес перетворення нового і як сукупність властивостей особистості, що забезпечують її належність до цього процесу.

Як процес творчість розглядалася первинно, виходячи з самозвітів діячів мистецтва та науки (опис «натхнення», «мук творчості» і так далі).

На межі XIX та XX столітть як спеціальна область дослідження почала складатися «наука про творчість», що іменувалася «психологією творчості».

Психологія творчості досліджує процес, психологічний «механізм» її перебігу.

Творчість є одним з головних визначень людської суттєвості. Саме спроможність до творчої діяльності характеризує особистість, підкреслює своєрідність її психологїї, тобто «в залежності від рівня діяльності можна говорити про найбільший і відповідно найменший рівень психічного розвитку». 

Слід зробити висновок, що творчість — надзвичайно різнобічне поняття. Це розумова практична діяльність, результатом якої є побудова оригінальних неповторних цінностей та перетворення матеріального світу і духовної культури. Це діяльність людини, перетворюючої природний та соціальний світ в співвідношенні з потребами людини на основі об’єктивних законів діяльності.