Творчість у духовному розвитку дитини 

С.Коновець, ІПППО АПН України

Творчість супроводжувала людину ще з давніх часів і тому завжди була об»єктом    зацікавленості  різних дослідників.Однак тільки на початку ХХ століття виникла таrа наукова галузь, як еврологія, що стала вивчати різноманітні проблеми теорії творчості. Зокрема, специфіку творчого мислення, творчої уяви, творчого розвитку, творчої  діяльності.

Дитяча творчість, за словами видатного українського педагога Василя Сухомлинського, —  «...особливо специфічне і малодосліджене явище, ...глибоко своєрідна сфера  духовного життя».

Визначення закономірностей, що спонукають дитячу  уяву до творчого освоєння оточуючого світу і далі — до самостійної творчості, цікавлять спеціалістів різних га лузей науки, які досліджують проблеми розвитку особистості.

 Так, вченими було з»ясовано, яка особистість може вважатися власне творчою, а тому найбільш привабливою для сучасних процесів розвитку людства. З огляду  на проблеми творчого становлення особистості  дитини,  з-поміж  значного   перелікуосновних ознак творчої особистості доцільно виділити наступні: вільне, поза  стандартами, мислення, його гнучкість, сприйнятливість до нового, ентузіазм, прагнення  до творчої реалізації,фантазія, уява, образне і асоціативне мислення, певні творчі здібності тощо. Серед якостей, що мають значення  для повноцінного духовного розвитку   дитини,  напевне  слід    виділити:  моральність,   волю,   чесність,   віру, мужність,  почуття   власної   гідності,   впевненість  у  власних   силах,  адекватну   самооцінку,  емоційну  сприйнятливість, витримку та наполегливість.

Давно підтверджено широковідому з середини минулого століття гіпотезу стосов но того, що загальний духовний і творчий потенціал особистості, яка розвивається через мистецтво, може бути успішно  трансформований  у  будь-який  вид життєді яльності людини. Отже духовні та  творчо розвинуті, так звані  креативні,  діти помітно відрізняються  від просто здібних  глибиною  почуттів,  багатством  емоцій і значним творчим потенціалом.

Відомо, що за  мотиваційною природою дитяча творчість відрізняється від творчості дорослих. Наприклад, крім таких  подібних  стимулюючих  факторів, як праг нення до самоствердження, самовираження, самореалізації,  їй притаманні ще  особлива емоційна насиченість та гостра потреба в позареальних, іноді фантастичних уявленнях. Крім того, для дитини у творчості більш важливий не її результат, а сам процес творіння.

Ці  особливості  дитячої творчості постійно привертають увагу багатьох вчених, педагогів, психологів, мистецтвознавців та фахівців суто  творчих  професій.   Вже звичним явищем стало те, що неабиякою популярністю серед митців-професіоналів користуються зразки дитячої  творчості,  дивуючи  і надихаючи своєю надзвичайно образною виразністю та емоційною безпосередністю.

У контексті пошуку найефективніших шляхів духовного  та  творчого  розвитку дитини бачиться доречним наголосити на госрій необхідності  впровадження  в  педагогічну  практику  різноманітних   концепцій,  що  були розроблені як на теренах України, так і  за кордоном.

Однією з них є концепція  відомого німецького вченого Рудольфа Штайнера (засновника так званої вальфдорської школи), за якою дитяча творчість має посідати одне з найперших місць у навчально-виховному процесі  і повинна бути спрямована, передусім, на дитину та її  інтереси. Основне завдання кожного педагога вальфдорської школи – не зачипаючи власного «Я» дитини,  сприяти  її  розвитку таким чином, щоб  її  індувідуальність (дух)  могла  б  стати  максимально досконалою та творчою. Це  підтверджує і висновок добре знаного всіма  вченого-психолога  Леоніда  Виготського відносно того, що навчити творчості неможливо, але можна дати уміння навички і знання, які допоможуть дитині  у  творчості та  її  духовному  розвитку.